Чумацький шлях (збірник). Володимир Малик

Чтение книги онлайн.

      В третій хаті комедія повторилася. Те ж блюдо, те ж порося, той же надломлений де Сегюром хвостик.

      Хтось дуже меткий і спритний устигав, поки цариця переходила з хати до хати, перенести городами блюдо з поросям до сусідів.

      Француз потішався. Був такий задоволений своїм відкриттям, що ледве стримувався, щоб не розсміятися і не розповісти Катерині про цю анекдотичну витівку князя Таврійського. Однак стримався, а все ж кінчик поросячого хвоста, що все ще тримав у руці, показав Безбородькові і шепнув:

      – Графе, а оті села, що ми бачили над Дніпром, чи не з однієї голови висіялися, що й цей хвіст? Га?

      Безбородько беззвучно засміявся і приклав палець до вуст. Мовчи!

      9

      Хуржик потерпав: а що коли цариця відверне носа від чумацьких маж, наквацьованих дьогтем? Що коли їй не сподобаються самі чумаки і їхні пісні? Що тоді скаже вельможний Потьомкін? Чи не зашле туди, куди Макар телят не ганяв?

      О Боже, яке лихо на його голову! І не сподівався такого! І стало ж Потьомкіну на думку показувати цариці чумаків! Х-ха! Сіятельному князеві – забаганка, а йому, Хуржикові, – страшний клопіт! Та де там клопіт – напасть!

      Він наказав відігнати волів подалі від табору – в гай, щоб не розмахували тут хвостами, відганяючи ґедзів та комарів, і не псували картини зеленого дніпровського берега. Вози поставили півколом, посередині розклали багаття, над ним підвісили великий казан – і кашовар почав варити кашу. Чумаки зранку попідстригалися, покупалися в чистій дніпровській воді, понадівали чисті сорочки й шаровари, що берегли на випадок нежданої смерті, Івась красувався у вишитій сорочці, настроював кобзу.

      Хуржик ніби забув про сварку, запобігав перед парубком:

      – Ти ж, Івасю, не підведи – заспівай так, щоб цариці сподобалося. На тебе вся надія! О Боже! Яке лихо! Не жалій свого голосу, Івасю!

      Під’їхала карета – привезла крісло імператриці та стільці і дзиґлики для придворних. Солдати поставили їх у тіні тополі, на зеленій траві. Капрал Фількін сказав:

      – Скоро її величність прибуде. Як тільки закінчаться маневри, які показує їй наш генерал Суворов, так і ждіть! Та всі встаньте. Скиньте шапки, поклоніться матінці ґречно, а не сидіть, як мужлаї необтесані. Понімать нада! Імператриця! О! – І він підняв угору вказівний палець.

      – Чули, що каже чоловік? – помахав батогом Хуржик. – Щоб усі мені як один! І щоб не чухалися перед царицею, хоч і дуже свербить! А то…

      Що «а то», не сказав. Але чумаки загули:

      – Та знаємо, знаємо! Не маленькі! Не бійся – не підведемо!

      Та Хуржика це не заспокоїло.

      – А як ти думаєш, служивий, – звернувся він до Фількіна, – чи не пригостити нам царицю чумацькою кашею?

      Той витріщив очі.

      – Ти що, хохол, здурів? Буде цариця їсти твою задрипану кашу! Та вона знаєш що їсть?

      – А що?

      – Вустриці!

      – Вустриці? А що це воно таке?

      – Ну, СКАЧАТЬ