Чумацький шлях (збірник). Володимир Малик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ літа щось бентежило його душу. Коли б він міг вибирати – їхати чи не їхати, то, мабуть, не поїхав би, бо не хотілося розлучатися з Катрею на кілька місяців.

      Він заплющив очі і уявив дівоче личко, темні очі, окутані довгими віями, і смутні-смутні. Точно такі, як учора вечором, коли вони на ходу перекинулися кількома словами і попрощалися.

      – Ждатимеш? – запитав він, потискуючи її руки.

      – А ти сумніваєшся?

      – Все може бути. Он Василь залишається ж! А я з очей!

      – Дуже він мені треба!

      – Багатий же!

      – Що мені з його багатства, коли сам осоружний! Крім тебе, ніхто мені не милий і не потрібний! – і поцілувала в уста. – Бережися і вертайся якнайшвидше! Одного тебе ждатиму!

      Казала щиро, а очі були сумні. Такими він зараз їх і уявляв, і йому на душі теж стало сумно. Хоч би не захворіла, хоч би нічого не сталося з нею! Він зітхнув і підвів голову. Воли спокійно паслися собі на лузі, а деякі, уже напасшись, лягли на траву і смачно жували жуйку. В чумацькому таборі пригасили вогні, вечірня тиша налягла на землю.

      Тоді Івась перевернувся на правий бік, підклав кулака під голову і склепив очі.

      7

      На п’ятий день чумацька валка дісталася до Кременчука. З гори було видно білі стіни хатин під новою очеретяною покрівлею та черепичні дахи великих будинків, блищав проти сонця сріблястий Дніпро, а на його гладіні де-не-де гойдалися рибальські човни та вантажні баркаси. До берега приставав якийсь чималий корабель.

      Ромоданівський шлях закінчився в Кременчуці. Звідки б не їхали чумаки: з Полтави, Сум, Ромна чи Лубен – усі вони не могли оминути Кременчука: тут була переправа з лівого берега на правий, а з правого на лівий. Це зручне місце на Дніпрі сприяло розвиткові торгівлі і зростанню міста, що поволі ставало одним з найбільших усього краю.

      Хуржик на коні їхав попереду валки, спрямовуючи її до переправи. Але на базарному майдані шлях йому раптом перетнув капрал з десятком солдатів.

      – Стій! Куди їдеш?

      – На переправу, служивий, – спокійно відповів Хуржик. – Нам треба на той бік!

      – Почекаєш на цьому боці! Переправа закрита! Понімать нада!

      – Чому б то? Такого ще й не бувало. Скільки їжджу в Крим, не чувано було, щоб переправа не працювала!

      – А хіба раніш ти чував коли-небуть, щоб у Крим їхала сама государиня Катерина?

      – Государиня? В Крим? Ні, не чував.

      – Отож-бо! А нині пливе по Дніпру. Хіба не бачиш, як принарядили на її честь місто – і побілили, і солому та очерет на дахах замінили, і піском вулицю посипали. От заради її безпеки і закрили переправу. Так що повертай, чоловіче, голоблі назад, щоб і духу твого дьогтярного з мазниць чумацьких не чути було в Кременчуці! Уторопав? Понімать нада!

      – Понімаю, – не дуже охоче відповів Хуржик. – А коли ж ми переправимося?

      – От як государиня-імператриця відбуде з Кременчука, тоді й переправитеся! СКАЧАТЬ