Чумацький шлях (збірник). Володимир Малик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ чільному місці, бо був найбагатший і споряджав у дорогу десять паровиць, сидів Хуржик, жував солонувату тараню і, запиваючи холодним пивом, з внутрішньою тривогою чекав хвилини, коли можна буде розпочати мову про отаманство. Як і в попередні походи до Криму, і тепер йому дуже хотілося стати отаманом чумацької валки, бо мав характер самолюбний і владний. Не терпів, коли над ним хто-небудь верховодив. Однак знав, що чумаки, пам’ятаючи з власного досвіду його крутий норов, можуть на цей раз обрати когось іншого. Ну, хоча б Пилипа Зайця, теж не бідного чумака, чи Трохима Задою, котрий уже приміряється до отаманства, бо, ще коли сідали за стіл, ніби ненароком, обмовився, що нині бере в дорогу десять возів, тобто не менше, ніж він, Хуржик. Отож треба якось випередити обох та й прихилити до себе тих, хто не може чи не хоче перейти йому шлях.

      Помітивши, що пива в жбанах залишилося на денці, а пляшки стояли порожні, він гукнув до молодої шинкаревої дочки:

      – Гей, шинкарко, чого стоїш? Хіба не бачиш, що посуд сухий – ні пива, ні горілки вже не стало? Ось на червінця та принеси нам з льоху, щоб холодніше було! Та й смаженини підкинь у миски, щоб було що покласти на зуба! Та ще й в’язку тарані не забудь! Щоб усі знали, як гуляють лубенські чумаки! Нічого не шкодуй! Я плачу!

      Чумаки схвально загули:

      – Ой, як добре! Оце так утнув Семен Михайлович! Далебі, не поскупився!

      А коли шинкарка поставила на стіл пляшки та дерев’яне відерце з холодним пивом, а в миски вивернула зі сковороди запашні шматки підсмаженої золотистої ковбаси, молодий засульський чумак Терентій Кваша, відомий у всій окрузі співак і вигадник, раптом заспівав:

      Славно, браття, славно,

      славно, браття, жить!

      З нашим отаманом

      не доводиться тужить!

      Тут же пісню підхопили всі, хто сидів за столом, і в стелю ударив могутній грім приспіву:

      З нашим отаманом

      не доводиться тужить!

      Співав і Хуржик. А коли пісня скінчилася, запитав ніби між іншим:

      – До речі, браття, чи не пора нам подумати над тим, хто очолить нашу валку? Кого отаманом оберемо? Яка ваша думка? Та перед тим, як сказати слово, давайте промочимо горло, щоб у ньому це слово не застряло!

      Це сподобалося всім. Налили в чарки – випили, закусили ковбасою. А Терешко Кваша ударив долонею по столу.

      – Браття, та якого ліпшого отамана, аніж Семен Хуржик, нам треба? Га? Адже не раз уже водив нас до Криму і благополучно приводив додому! Своє отаманське діло знає! Справедливий! Не скупий! Не знаю, як хто думає, а, по-моєму, ліпшого не зіськати!

      Чумаки загули знову:

      – Ні, ні, не зіськати! Хай Хуржик буде нашим отаманом! Ми віримо йому!

      Хуржикові від радощів перехопило подих, але, як належить у такому випадку і зважаючи на старовинні чумацькі звичаї, почав відмовлятися:

      – Не заслужив я, браття, такої честі! Їй-богу, не заслужив!

      На це вже добре захмелілі чумаки ревнули:

      – Заслужив, батьку! Заслужив!

      – Та й щось старіти я став, СКАЧАТЬ