Чумацький шлях (збірник). Володимир Малик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Чи не пора? У всіх уже все готово: закупили пшениці, меду та воску, полотна та сукна, щоб не їхати порожняком до Криму і щоб усе це продати з лихвою, найняли наймитів, заготовили харчів на дорогу…Ждемо твого наказу!

      Хуржик зволікав. У нього теж усе було приготовлено до походу. Правда, замість пшениці він накупив пшона та гречаної крупи, а замість меду та воску – ковальських виробів: підків, ухналів, серпів та наральників, що високо цінувалися на кримських торговищах. Найняв іще двох наймитів – на підмогу Івасеві, який, звичайно, не міг сам упоратися з десятьма мажами, розділеними на три «батових».

      Отож усе було готове до походу. Затримувала Хуржика лише хвороба дружини, котрій останнім часом погіршало. Він з дня на день ждав її смерті, однак смерть не поспішала, десь барилася. І Хуржик мимоволі змушений був зволікати з від’їздом.

      Врешті не витримав. У суботу ввечері зайшов у кімнату до хворої, присів на ліжко.

      – Ганно, мені пора. Прийшов попрощатися.

      Хвора заплакала.

      – І ти залишаєш мене таку? Почекай! Я вже довго не протягну…

      – Ну, що ти, Ганно! Чого ти так! Ти ще будеш жити! І мене діждешся з поїздки! А я тобі гостинців з Криму привезу – і кав’яру, і ізюму, і хурми…

      – Які вже там гостинці!.. – прошепотіла жінка ледь чутно. – Аби сам вернувся живий-здоровий! А як мене не застанеш, то доглянь нашого сина, Василя… Дитину мою…

      – Догляну, – буркнув Хуржик. – Будь спокійна!

      – А сам повдівствуй рік, а тоді женись… Ти ще не старий чоловік… Але молодої не бери, бо буде тобі лихо… Бери таку, як сам, – вдову…

      – Ну, що ти себе хорониш, Ганно, раніше строку! Не думай такого! – вигукнув Хуржик, відчувши в серці несподівану жалість до вмираючої. А що вона помре скоро, у цьому не мав він сумніву, бо вже на ладан дихала.

      – Е-е, відчуваю я, що це мої останні дні чи години…

      – Ну, то прощай, Ганно! І не згадуй мене лихом! – Хуржик узяв її худу, холодну руку і поцілував.

      – А може б, ти не їхав, Семене? – знову заблагала вона. – Хто мене поховає?

      – Василь уже дорослий… Усе зробить як слід, – запевнив він вмираючу, не розуміючи, якого болю завдає їй. – А їхати я мушу… І витратився, і товариство жде…

      Ганна знову заплакала.

      – Ну, їдь! І хай тебе Бог простить!

      6

      Ранок у неділю видався теплий, безхмарний. За Сулою почав підніматися край неба – там спочатку посвітлішало, зарожевіло, а потім запалало, запалахкотіло, мов на пожежі. І раптом з-за далекого темного обрію висунувся вузенький серпик сонця і почав швидко рости.

      Народжувався новий день.

      Чумацька валка вже стояла на ярмарковому майдані, посеред Лубен, побіля церкви, – готова до походу. Попереду – три Хуржикові «батові», тобто кілька маж, пов’язаних між собою міцними вірьовками. Біля передньої мажі – Івась, посередині та в кінці «батових» – строкові наймити, яких Хуржик найняв на час поїздки в Крим, – молоді, дебелі хлопці Пилип СКАЧАТЬ