Кращі твори (збірник). Леся Українка

Чтение книги онлайн.

      Як я люблю оці години праці,

      Коли усе навколо затиха

      Під владою чаруючої ночі,

      А тільки я одна неподоланна

      Врочистую одправу починаю

      Перед моїм незримим олтарем.

      Летять хвилини – я не прислухаюсь.

      Ось північ вдарила – найкращий праці час, –

      Так дзвінко вдарила, що стрепенулась тиша

      І швидше у руках забігало перо.

      Години йдуть – куди вони спішаться?

      Мені осіння ніч короткою здається,

      Безсоння довге не страшне мені,

      Воно мені не грозить, як бувало,

      Непевною і чорною рукою,

      А вабить лагідно, як мрія молода.

      І любо так, і серце щастям б’ється,

      Думки цвітуть, мов золоті квітки.

      І хтось немов схиляється до мене,

      І промовляє чарівні слова,

      І полум’ям займається від слів тих,

      І блискавицею освічує думки.

      Передсвітом чорніє ніч надворі,

      І час гасити світло, щоб його

      Не засоромив день своїм сіянням,

      Погасне світло; та палають очі,

      Аж поки досвітки в вікно тихенько

      Заглянуть сивими очима і всі речі

      Почнуть із темряви помалу виступати,

      Тоді мене перемагає сон.

      А ранком бачу я в своїм свічаді

      Бліде обличчя і блискучі очі,

      А в думці, мов тривога, промайнуть

      В дитячих літах чутії легенди

      Про перелесника. Розказує, бувало,

      Стара бабуся нам, маленьким дітям:

      «Була собі колись дівчина необачна…»

      Про необачну дівчину, що довго

      За кужелем сиділа проти свята,

      І не молилася, й на дзвони не вважала,

      І спати не лягала, от за те

      До неї уночі з’являвся перелесник,

      Не дьяволом з’являвся, не марою,

      Спадав летючою зорею в хату,

      А в хаті гарним парубком ставав,

      Облесливим – речами і очами.

      Він їй приносив дорогі дарунки,

      Стрічки коштовні й золоті квітки.

      Він дівчину квітчав, і молодою

      Своєю називав, і коси розплітав їй,

      Речами любими затроював їй серце

      І поцілунками виймав із неї душу.

      На ранок, як співали треті півні,

      Зникав той перелесник, а дівчина

      Уквітчана, убрана засипала

      Камінним сном. А потім цілий день

      Бліда ходила, мов яка сновида,

      І тільки ждала, щоб настала ніч,

      Щоб з перелесником стояти на розмові,

      А тим розмовам був лихий кінець…

      «А хто ж був перелесник той, бабусю?» –

      Питала я в старої, та вона

      Хрестилась тільки завжди і казала:

      «Та не при хаті СКАЧАТЬ