Князь-варвар. Ігор Макарук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ жалкував за тим, що двоє із цих трьох безгрішних дітей ростуть, можна сказати, сиротами.

      «Ратимир не захотів миритися зі смертю своєї коханої Родени, пішов у далекі світи, віддає своє життя служінню Великому князю. Великий князь також зрідка згадує про свого нащадка», – зітхнувши, помислив волхв, знову поглянувши спочатку на молодшого Добромира, а тоді на Позвізда.

      – І довго птах Сокіл думав свою думу? – пролунав у кімнаті дитячий голосок Переслава, виводячи Святовида із роздумів.

      – Так, довго думу свою думав Сокіл. Мабуть, проминула велика тьма часу з тієї миті, коли птах Сокіл почав свою думу, – хитнув головою, усміхнувшись дитячому запитанню, заодно збираючи докупи усі думки, які він хотів сьогодні повідати племінникам.

      – А що було далі? Що Сокіл вчинив? Що він надумав? – з непідробною цікавістю запитав тепер уже Позвізд.

      – Що вчинив? – перевівши погляд на великокняжого нащадка, промовив Святовид, радіючи, що малюки проявляють зацікавленість до історії створення нашого світу. – Сокіл зніс золотий жолудь.

      – Золотий жолудь? – чи то здивовано, чи то зачудовано промовив малолітній боярин Добромир Ратимирович.

      – Так, золотий жолудь, – кивнув головою дядько, відчуваючи, як у малюків пробуджується голос крові: «Не дивлячись ні на що, ці діти плоть від плоті нащадки перших людей, які заселили цю споконвічну землю. Вони нашої рідної крові, тієї крові, яку у собі носять усі нащадки прадавньої Оріани».

      – І що сталося з тим золотим жолудем? – щиро дивлячись дядькові у вічі, запитав Позвізд Володимирович.

      – І сталося диво, мої дорогі хлопчики, виросло з того жолудя розкішне й могутнє Першодерево. Це дерево не що інше, як Прадуб, або Дуб-Стародуб.

      – Першодерево. Прадуб. Дуб-Стародуб, – наче усвідомлюючи і уявляючи почуте, прошепотіли по черзі малюки, чомусь переглянувшись між собою, наче переконуючись у правдивості почутого.

      – І дало те дерево плоди. Вони наче зорі розцвіли на його крислатому гіллі, – продовжував мовити волхв Святовид, – то вродили яблука.

      – Яблука? – запитуючи, знову захоплено переглянулися малюки.

      – Саме так, але ті яблука не були простими, то були молодильні яблука, які є плодами невмирущості, – промовив Святовид і зиркнув на старого боярина, який, склавши долоні, також уважно слухав, наче уперше.

      – Молодильні яблука, які є плодами невмирущості, – стиха, собі під ніс прошепотів Добромир молодший.

      – І стало довкола світло й весело. Тоді злетів Сокіл на вершину Першодерева й сказав: «Я створив Вирій. Тут моє місце на віки вічні. Звідси я творитиму Світ».

      Святовид знову зробив паузу, даючи племінникам можливість глибоко усвідомити почуте, щоб їхні оченята посвітліли від розуміння Великого творення. Поки хлопчаки міркували над почутим, Святовид пройшовся по кімнаті, спочатку до вікна, від вікна до СКАЧАТЬ