Князь-варвар. Ігор Макарук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ від порогу, зупинилися. Спочатку вони за вказівкою своєї виховательки вклонилися старому боярину, а потім повернулися до Святовида і також шанобливо вшанували його. Ушанувавши старших родичів, хлопчаки повернулися і поглянули на Ладомиру, щоб дізнатися, що їм слід далі робити.

      Ладомира також поклонилася і провела дітей до розставлених табуреток і всадовила їх, наказавши уважно слухати все, що для них будуть розповідати, поклонилася і полишила кімнату, тому що мала багато клопоту по господарству.

      – Я бачу ви вже достатньо підросли, з того часу, як я вас бачив уостаннє, – привітно і приязно усміхнувшись, промовив волхв, – тепер ви майже дорослі і вам слід знати історію нашої рідної землі. Тієї землі, на якій ви живете.

      – Це дуже цікаво знати, тому я також із задоволенням послухаю, – хитнувши головою, промовив старий боярин.

      – Ну, що ж, дуже добре, тоді розпочнемо, – промовив Святовид, закликаючи усіх до уваги. – Наймудріші волхви Оріани про створення нашого споконвічного світу оповідали так: «Око було завжди, і було воно вічно. І з Вічності воно летіло у Вічність. Та одного разу Око зупинилося, пролетівши чорне безмежжя впродовж безконечної кількості часу і не знайшовши краю пітьмі. Зупинившись раптом із невідомих причин, Око засумувало і пустило Сльозу. Та Сльоза була Чистою-пречистою Росинкою. Саме з цієї Сльози-Росинки вродилося диво: Першоптах і Першобог – птиця Сокіл. Золотаве пір’я цієї неймовірної птиці осяяло непроникну ніч. Коли вічна пітьма розсіялась, Сокіл розправив крила і почав кружляти над Оком. І пустив Сокіл золоту Сльозу-Росинку, вона впала на Око. І вмить розрослося Око у великий острів серед мороку. Тоді пустив Сокіл срібну Сльозинку, і впала вона посередині острова, де утворилося озеро Живої Води. Після цього Сокіл пустив ще одну Сльозу-Росинку, тепер вже зелену. Від зеленої сльозинки проросли дивовижні квіти й густі високі трави на острові й берегах озера. Тоді Сокіл сів між квіти й став глибоку думу думати…

      Волхв Святовид зробив паузу і поглянув на трьох малюків, які сиділи навпроти нього, щоб переконатися, що племінники розуміють все те, що він намагається донести до їх дитячої свідомості. Потім він перевів погляд на старого боярина, який сидів на віддалі у гостьовій кімнаті і, задоволено усміхаючись, кивав головою. Добромиру щиро хотілося, щоб Святовид доніс до дитячих душ істинні уявлення про існуючий світ, звідки він узявся і за якими законами жив, живе нині і житиме вічно.

      Як на диво, діти сиділи сумирно і уважно слухали, навіть не кліпаючи очима. Позвізд сидів, склавши руки перед собою і схиливши набік голову. Добромир гойдав лівою ногою, але робив він те не усвідомлено, дивлячись на дядька здивованим поглядом. Переслав сидів рівно із напіввідкритим ротом. Можливо, дітлахи і не все розуміли, але цікавість мовленого дядьком, який ще до того був волхвом, та авторитет діда Добромира, який сидів позаду, був беззаперечний і непохитний. Окрім того, Ладомира попередила кожного, що вони сьогодні мають бути чемними, як ніколи. Чийому-чийому слову, а слову Ладомири діти вірили без СКАЧАТЬ