Руденька. Юля Пилипенко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Руденька - Юля Пилипенко страница 12

СКАЧАТЬ сміялися крізь сон. Наступного дня він полетить, а я поїду. Уві сні він ніжно стискав мою руку. Так я й прокинулася, а він усе ще тримав мене за руку… Огидний світанок… цього разу мені захотілося знищити сонячне світло, але я не знала, де викручується небесна лампочка.

      Ми розгублено блукали квартирою і чомусь не поспішали збиратися. Він сів у крісло, уважно подивився на мене і сказав:

      – Руденька, мені не подобається, що ти їдеш…

      – Чому? Ти ж однаково летиш. І навіщо я тобі?

      – Гарне питання… «Навіщо?»… Зрештою, кожному з нас взагалі ніхто не потрібний. Я звик до тебе. І ти мені дуже подобаєшся.

      – Ти мені теж дуже подобаєшся. Ти до мене звик?

      – Так, одразу ж, як тільки побачив тебе. Не в аеропорту… а коли ти приїхала. Дивні у нас стосунки, еге ж?

      – Так. І розмова у нас якась дивна. Якщо зважити на те, що ми майже не знаємо одне одного.

      – Чому дивна розмова? Ти практично жила зі мною. Знаєш, дивно: ти приїхала, і я зараз же став на ноги, вийшов на вулицю… і за кілька днів майже одужав. І настрій у мене поліпшився. Отже, бачиш, ти мала рацію. Ти дійсно поліпшуєш настрій. Я, як усі…

      – Так, але ти не як усі… – тихо сказала я.

      Ми мовчки пакували речі… Мені хотілося скоріше поїхати… втекти… залишитися самій. Я недбало запакувала якісь джинси, куртки, майки… і в угах упала в крісло. Хотілося курити… страшенно. Він збирався і далі. Я не могла на нього дивитися. Мені здавалося, якщо я стрінуся з ним поглядом, я більше не зможу стримати сльози. Це було знайоме відчуття.

      – Руденька, що ти робиш? – спитав він, складаючи якісь книжки до свого чорного рюкзака.

      – Сумую за тобою.

      – Сумуєш за мною? Зараз?

      – Так.

      – Ти зі мною працюватимеш? Я ж іще в аеропорту тобі про це сказав, чи ти забула?

      – Ні.

      – Що «ні»? Забула чи не працюватимеш зі мною?

      – Не забула. Я з тобою не працюватиму.

      – Чому? – чоловік у чорному був здивований.

      – Я не зможу з тобою працювати. Мені так здається. Я знаю, що таке бути з тобою… навіть жити з тобою. Це дивовижно. Але я не знаю, що таке працювати з тобою. І якщо обирати між першим і другим, то я маю за краще лишити собі в пам’яті перше.

      – Але я не розумію, що тобі робити в Дніпропетровську. Чи полетиш до Парижа?

      – Полечу. Неодмінно. Знаєш… ти другий чоловік у моєму житті, якому б мені хотілося показати свій Париж…

      – Це помста за мої слова, що «ти в мене перша»? – він усміхався.

      – По-перше, я в тебе й справді перша… після кору. А по-друге, я не жартую… – Я розсміялася.

      – А першому чоловікові, якому ти хотіла показати свій Париж… Ти показала?

      – Ні.

      – Руденька, ти мені чогось не договорюєш. Ти потайлива дівчинка. Це був твій колишній чоловік?

      – Ні. Саме з ним у Парижі я була…

      – Який СКАЧАТЬ