Місце для дракона. Юрий Винничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ підібрати і їх. З малим на руках я що було духу поквапився назад.

      – Ну, хіба можна бути таким нечемним? Як ти міг сам піти сюди? Зараз тобі мама покаже!

      Малий сміявся і тішився невідомого чого. Христя вибігла нам назустріч, на бігу витираючи сльози.

      – Ну, я тобі зараз!.. – приказувала вона, та я її втихомирив, бо ж коли дійде до ритуалу покарання, то з малого не витягнеш і слова.

      Ми напосілися на нього – чого він подався аж так далеко?

      – А мене вуйцьо забрав.

      – Який вуйцьо?

      – Він прийшов і каже: пішли до мене, я тобі дам дуже гарні іграшки, а ти мені дай зайчика. Я йому віддав зайчика, і ми пішли, і він мені дав камінчики. Тату, а де камінчики? Ану покажи мені.

      Я витяг з кишені жменю камінців і тільки тепер придивився до них – скидалися на дорогоцінні. Жінка охнула.

      – Ти щось розумієш?

      – Так само, як і ти.

      – Хто ж то міг бути?

      – Мабуть, той незнайомець, що зазирав у вікна.

      – Але ж ці камінці… вони схожі на дорогоцінні.

      – Схож… Андрійку, а що тобі ще той вуйцьо казав?

      – Нічо.

      – Він тобі показав, як вертатися додому?

      – Показав. Він пішов, а я сів і грався. Дай мені камінчики, чо ти забрав?

      Я дав йому частину камінців, а решту сховав до кишені.

      – Завтра буду в місті, то зайду до ювеліра.

      – Слухай, – перестрашилась Христя, – піди ліпше до Славка. До будь-кого не йди. Що ти поясниш незнайомому? Якщо вони дійсно дорогоцінні – клопоту не оберешся.

      – Мало що… Може, в тій долині якісь родовища.

      – А коли ні, то хто повірить в твої балачки? Якийсь вуйцьо дав! Попробуй поясни, який вуйцьо.

13

      Славко оторопів. Для певності ще раз оглянув камінці під лупою.

      – Де ти їх узяв?

      – Та це Христі бабця у спадок лишила.

      – Бреши більше. Ну, та це твоє діло. Хочеш, я продам їх?

      – Та ні, що ти… сімейна реліквія.

      – На біса вони тобі здалися? Маринувати будеш? Давай продам!

      – Та ні, я ще зачекаю. Знаєш… пам’ятка.

      – Дурний тебе піп хрестив! Але як надумаєш – приходь до мене. Тут знаєш на скільки? Хе-хе… Та тут, братчику, на добрих… егм… двадцять тисяч.

      Навіть при тому, що Славко в таких випадках завше занижував справжню ціну, сума мене ошелешила. Адже я йому не все показав.

14

      Повернувшись додому, вирішив, поки ще видно, пройтися до Кривої долини. Розгадка крилася там.

      Туман клубочився й пінився, долина була ним сповита, годі було щось розгледіти, і я безпорадно спинився, не відаючи, що маю далі чинити.

      – Я знав, що ви прийдете.

      Голос виринув збоку, з самої гущавини туману, а за мент я розрізнив знайому постать, що рухалася назустріч.

      – А-а, це ви, – кивнув я Каленикові, відчуваючи, як спадає напруження, бо ж чекав когось іншого.

      – Що СКАЧАТЬ