Місце для дракона. Юрий Винничук

Чтение книги онлайн.

      Та це ще не сон, це звичайна дрімота. І знову вона скулюється від холоду, і голодний живіт її втягує в себе ковдру, втягує кімнату, цілий будинок разом зі скрипучим флюгером на вершечку.

      – ах як хочеться мені їсти —

      – ах як хочеться мені тепла —

      – ах чому я така стара – не потрібна нікому.

      Місяць у вікні, стогне самотній лис,

      я затуляю вікно: твій палець по шибі гуляв тут колись,

      опівночі я затуляю вікно,

      на підвіконні вмирає бджола,

      сюрчить трава, і кумкає озерце на пустирі,

      я затуляю серце прозорим крилом бджоли,

      чую – ПОВЗЕ ДО МЕНЕ КРІЗЬ СТІНИ САМОТНІЙ ПОРАНЕНИЙ ЛИС.

      Сад з головою, повною птахів, глибоко вдихає і видихає нічне повітря. Над деревами і дахами пливе дощ і думає собі – чи піти йому вниз, чи не піти…

      Беатріче вилазить з постелі, суне до шафи і порпається в шматті. Знаходить бавовняну хустку з безліччю дір і обв’язує нею крижі. Знову лягає в ліжко. Під ковдрою задирає сорочку і чухає стегно, а воно ще дужче свербить, і пальці ковзають по спітнілій гарячій шкірі. Нарешті стегно заспокоюється.

      Завтра помиюся завтра помиюся завтра помиюся завтра завтра

      Багато років тому вона зводила з розуму своїх коханців. Молодий Дж. М. сконав-таки на ній, на її тілі, знемігши від надміру любові. Спочатку Беатріче помітила в куточку його вуст тонесеньку цівочку крові. Кров витекла на підборіддя і капнула їй на шию, але він так розшаленів, що зовсім перестав бачити під собою жінку, чути її крик. Раптом побачив перегони – його здоганяють, він мчить щодуху, кінь сопе, і клапті піни розлітаються на боки, втечу, втечу, втечу…

      Тоді йому з вуст – цілий потік крові. Вуста перетворилися у велику червону троянду… втечу втечу втечу втечу втечу втечу… втечу?

      Я зводила і розводила ноги, усе своє життя тільки те й робила…

      А потім усе те згасло, і вже років зо двадцять вона живе спогадами, інколи проведе рукою по животу, натисне пальцями там, тут – нічого не чує, натисне сильніше там, тут – нічого не чує, тихенько плаче, пальці біля ніздрів – запах гострий, пальці поверх ковдри – запах дощу, пальці на стелі – запах павуків.

      Зводила ноги, розводила… Впускала в себе місяця, випускала…

      Дощ подумав: десь далі впаду. Сад подумав: заснути, чи що? Озеро кумкало, кумкало, трава сюрчала-сюрчала…

      завтрапомиюсязавтрапомиюсязавтрапомиюсязавтрапомиюсязавтра

      Підійшли чиїсь босі ноги до дверей. Двері насторожились, настороження передалося стінам, стеля вигнулась.

      Хто там? Так пізно. Беатріче хоче спати.

      завтрапомиюсязавтрапомиюся… трапоми… ми…

      Впаду не тут, впаду зовсім-зовсім далеко, думав дощ, я не можу падати там, де повертаються спогади.

      – Беатріче, відчини!

      Чий це голос? Може, це двері? Може, підлога?

      – Беатріче, відчини!

      Вона зірвалася з ліжка, якась чародійна сила СКАЧАТЬ