Название: Tattoo. Читання по очах
Автор: В’ячеслав Васильченко
Издательство: ДП с иностранными инвестициями ""Книжный Клуб ""Клуб Семейного Досуга""
Жанр: Современные детективы
isbn: 978-617-12-0313-6, 978-617-12-0312-9, 978-617-12-0309-9, 978-617-12-0311-2
isbn:
– Тут не все так просто, – спокійно повів Марченко. – По-перше, тесть – колишній. Кречет же з дружиною два роки як не живе.
– Тим більше! – аж наче зрадів Богдан. – Залишилися обра́зи. Не поділили щось. От і вирішили розібратися. Поставити жирну крапку.
– Але колій би очі не зачепив.
– Чому це? – розвернувся до водія професор.
– Він же «професіонал», – спокійно міркував уголос донкор. – А вони очі не виколюють. Точний удар у серце – так. А очі ж нащо?
– Забобони, мабуть, – задумався Лисиця. – Щоб не залишився в очах образ убивці. Така побрехенька давно вже ходить з вуст в уста. Кожен у дитинстві чув про неї.
– Але навіть якщо все й так, навіщо йому так відкрито себе підставляти? – тримав свою лінію Марченко. – Усе ж просто. Такий удар одразу вкаже на нього. Він такий тупий, що не зміг вигадати щось оригінальніше? І не таке явне? Не вірю. Той, хто хоче вбити, придумає, як відвести від себе підозру.
– Тупих на світі багато, – заспокійливо мовив Богдан. – Та й ідіотів теж. А хіба не доводилося чути, як злочинці губили на місці злочину документи? Приїжджають оперативники, а там – сюрпрайз. Паспорт. На ім’я громадянина Забувайка Дурня Лоховича. І адреска каліграфічним почерком. Вони туди. А там друг їхній щирий кайф ловить. Заховався один. Ну, дуже надійно. За сімома замками. Хе! Усе просто. Бовдурів на світі – непереводно, як казав Свирид Петрович Голохвастов. Не думаю, що Донецьк тут помилувано… А може – терпіння в тестя через край хлюпнуло? І відкладати далі вже не міг. Чи просто не подумав про схованку. Або вдарив, а дотумкав про все вже пізніше. Коли нічого не змінити.
– Гм, – почухав ніс Ігор. – Може бути. Але перевірити треба. Та й інших зачіпок поки немає.
– Треба, – із жартівливою серйозністю кивнув Лисиця. – Негайно. А, до речі, ми куди їдемо?
– А до тестя і їдемо, – дістав Марченко папірця з ніши під магнітолою і прочитав: – Мордовцев Степан Пилипович. 1948 року народження.
– Далеко?
– Кілометрів двадцять із хвостиком. До Павлоградського. Це неподалік Лариного. Там, до речі, між ними «Ларинський степ». Ландшафтний заказник такий. Місцевого значення. Часу небагато, але одним оком накинемо. Та й Кальміусом[42] помилуємося. Люблю я його. У деяких місцях у нього є скельні каньйони. Зганяли б до витоку. Серед скель забетонований пам’ятник природи. Цікаво подивитися, як із джерела починається серйозна ріка. Було б більше часу… Ех… Показав би я тобі такі місця… Усю нашу красу…
– Спочатку робота. Насолода потім.
Марченко кивнув і натиснув. Машина слухняно додала. І полетіла назустріч новому.
Розділ 9. Мсьє слідопит
Дороги Павлоградського передавали вітання асфальту. Навіть повітряні поцілунки. СКАЧАТЬ
42
Кальміус – річка в Донецькій області.