Твердиня. Максим Кидрук
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Твердиня - Максим Кидрук страница 61

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Далі не поїду, – мотав головою індіанець.

      – Що він каже? – Сатомі обернулась.

      Вона сиділа в носовій частині човна перед рульовою тумбою, і за десять годин дороги її почало нудити від монотонного полотна мангрових заростей, що лише зрідка поступались піщаним пляжам. Єдине, що запам’яталось на тлі зелено-бурого переплетіння тонких стовбурів і листя, – це двоповерхова халупа Тора Сандерса, котру загін проминув, не зупиняючись, о пів на восьму ранку. Малахітові зарості рясно обліпили хатину, здавалося, її готовою втулили в непробивну масу джунглів. Колись давно зелень, схоже, підчищали: то тут, то там проступали сліди сокири й садових ножиць, проте нині подвір’я виглядало занедбаним. Левко пропонував спинитись і зазирнути, хоча б переконатися, що норвежець іще живе у хижі, але Сьома наполіг на тому, щоб прямувати до скелі Голова Папуги, не гаючи часу. Проти течії «Falcon 570» розвивав швидкість 20–25 км/год, і росіянин небезпідставно сподівався дістатись місця висадки ще до смерку. Часу зупинятись біля житла Тора не було.

      Сьома відмахнувся і знов заговорив іспанською до човняра:

      – Я не розумію, Атаучі…

      – Туди не можна, – різко відповів індіанець, блиснувши дірою між зубами.

      – Чому?

      – Не можна, і все. Або виходите тут, або пливемо назад.

      Росіянин, який сидів на високому кріслі зліва від Атаучі, повернувся до Ґрема, Левка і Яна, котрі розмістились на задній лаві.

      – Він відмовляється везти нас далі.

      – Чому? – скинув брови українець.

      – Не говорить. Каже, туди просто не можна.

      Левко окинув човняра презирливим поглядом.

      – То скажи йому, що ми не віддамо другу половину платні.

      Сьома переклав, Атаучі ображено плямкнув губами, після чого завів мотор і… став розвертати човен за течією.

      Хлопці попідстрибували.

      – Ей!

      – Агов!

      – Ти що робиш?

      – Стій. – Росіянин схопив індіанця з руку. – Почекай. – Мотор заглух. – Що ти хочеш?

      – Ти не казав, що ви пливете далеко, ти не казав, що треба звертати з Такуатіману, ти обманув мене – у протоки ніхто не плаває! Ніколи.

      – Ми докладемо зверху двісті песо, – запропонував Семен.

      Він би ніколи не зробив такої пропозиції, не порадившися з товаришами, якби знав, що Атаучі вимагає надбавки. Але хлопець бачив по очах індіанця, що той думає не про гроші, він боїться.

      Атаучі завагався і невдовзі промовив:

      – Ні.

      Голос був достатньо тихим, щоб росіянин продовжував:

      – Триста песо зверху, сімсот за всю поїздку.

      Цього разу – довша пауза, але в кінці та ж відповідь:

      – Ні.

      Сьома знову обернувся до хлопців, заговорив англійською:

      – Я хочу запропонувати йому чотириста песо.

      – Понад ті, що ми вже заплатили? – розкрив рота Ян.

      – Так.

      – Ти здурів! – обурився Левко.

      – Інакше СКАЧАТЬ