Твердиня. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ неписьменним. Коли Семен пояснив, що їх п’ятеро і вони вирушають на пошуки Паїтіті, човняр повівся, як і його колеги: подивився на хлопців, як на божевільних, і дезертирував від гріха подалі, бурмочучи щось на мішанині іспанської, кечуа і nomatsigenga, одному з діалектів мови мачігуенга.

      – Я зрозумів, – сказав Сьома, провівши індіанця очима, – це через Паїтіті. Їх криє від однієї назви.

      – Думаєш?

      – Упевнений. Сховай копію карти і дістань одну з роздруківок з Google Maps.

      Левко послухався, і наступна розмова вийшла змістовнішою.

      – Добрий день, сеньйоре! – привітався Семен іспанською.

      Невисокий босоногий мачігуенга з круглим лицем і без двох передніх зубів відповів ледь помітним кивком.

      – Ми шукаємо човен, щоб піднятись угору по Такуатіману.

      Індіанець зміряв хлопця поглядом і сплюнув на пісок, не розтуляючи рота, крізь дірку в зубах, просто задерши верхню губу:

      – Куди?

      Левко розкрив роздруківку. Зображення роздрукували на чорно-білому принтері, тому навіть для людей, що звикли користуватися Google Maps, там було важко щось розібрати. Ліси Мадре-де-Діос виглядали великою чорною плямою.

      – Сюди, – ткнув пальцем Сьома.

      – Що це?

      – Карта.

      Човняр розгублено почухав голову.

      – А вам далеко? – з підозрою спитав він.

      – У нас є координати.

      Насправді у хлопців були лише координати місця, де слід звернути в праву притоку, але Семен прикинув, що індіанець із Пуерто-Мальдонадо навряд чи має уявлення про глобальну супутникову навігацію, і не прогадав: чоловік із колоритною діркою під верхньою губою, хмурячись, відвів очі.

      – Як далеко? – повторив він запитання.

      – Триста кілометрів.

      – По Такуатіману?

      – І одній з приток.

      – Це далеко. Це за Проґресо. Туди ніхто не плаває.

      – Чому? – здивувався Сьома.

      – Бо небезпечно.

      – Ми гарно заплатимо.

      – Скільки?

      Семен усвідомлював, що це неправильно, але, враховуючи, що на той момент попит на ринку річкових перевезень у Пуерто-Мальдонадо катастрофічно переважав пропозицію, назвав максимальну ціну, на яку вони розраховували:

      – Чотириста нуебо-солів, – немислима сума як для Східного Перу.

      Чоловік замислився, але згодом заперечно замотав головою.

      – Лише один день, – переконував росіянин, – просто відвезете нас, і все.

      – Тільки відвезти?

      – Так.

      Індіанець вагався. Було видно, що йому страшенно хочеться заробити чотири сотні.

      – Це далеко… – задумливо повторив він і несподівано сказав фразу, що сконфузила Семена: – Не СКАЧАТЬ