Твердиня. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

      – Ти знаєш, де Сатомі? – без розшаркувань почав Семен.

      – Ні. – Янів голос зазвучав здивовано. – Чому ти подумав, що я…

      – А Ґрем? – обірвав його росіянин. – Знаєш, де зараз американець?

      Пауза.

      – Ну-у, не знаю… – Чех відповів точно так само, як Сьома кілька хвилин тому.

      Семен миттєво розкусив Фідлера.

      – Щось мені підказує, мій слов’янський брате, що ти пудриш мені мізки.

      – Чувак, що за наїзди? Ти дзвониш мені в кінці дня і, не вітаючись, берешся закидати питаннями, наче я довідкове бюро чи ясновидець, а потім ображаєшся. Подзвони янкі і сам спитай у нього.

      – Він не відповідає.

      – Вибач, але я не його секретар.

      – Ти більше спілкуєшся з Ґремом і мусиш знати, де він.

      Ян зітхнув (Семен пожалкував, що не бачить його обличчя) і спокійно проказав:

      – Я поняття не маю, де Ґрем і чим він зараз займається.

      Сьома пішов ва-банк.

      – Лео просто зараз їде до Ґрема виясняти стосунки. Знаючи безпардонність українця, я майже впевнений, що він увірветься до квартири, не стукаючи. – Росіянин зробив паузу, даючи час чеху переварити інформацію. – А тому, Яне, я питаю ще раз: ти справді не знаєш, де Ґрем?

      – О-о-о-от, блін, – протягнув чех. – Ну ви даєте… Коли він виїхав?

      – Перед тим як я тобі подзвонив, Лео поскакав на метро «Шиста».

      – Значить, сорок… п’ятдесят хвилин.

      – Десь так.

      – Що я тобі скажу, Сьома… – Ян штучно кахикнув. – Гадаю, Лео прискаче до Ґрема якраз вчасно, щоб потримати свічку в кульмінаційний момент.

      – То Сатомі таки в американця?!

      – Ага.

      – Fucking hell… – лайнувся Сьома.

      – Чому ти цим переймаєшся? – здивувався чех.

      – Я мав би розповісти Левку про янкі та японку, але не ризикнув, не зробив цього, і через те почуваюся трохи винним. Та головне – якщо Лео довідається про цих голуб’ят, то оскаженіє, наговорить дурниць, іще більших дурниць наробить, наша компанія розпадеться, і – ніхто не їде в Перу. Отакі справи, Яне.

      – Весело…

      – І тому ключове питання нашої розмови: ти хочеш поїхати в Перу шукати Паїтіті?

      – Таке питаєш, чувак! Звісно, хочу!

      – Тоді ти маєш попередити америкоса. – Від Ропстена, де живе Янів дядько, рукою подати до Берґшамри, прикинув Семен. У найгіршому випадку чех може рвонути бігом і все одно примчить швидше за українця. – Підривай свою гепу і вперед – рятуй нашу поїздку.

      – Тільки я не вдома, старий. Я біля Сканстула.[68]

      – От, бляха, невезуха. – Сьома почав лаятися, що зазвичай траплялося з ним рідко. Він відновив у пам’яті карту стокгольмського метро, вираховуючи, скільки станцій від метро «Сканстул» до «Берґшамри». Менше, СКАЧАТЬ