Твердиня. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

      У цей час Левко викотився з поїзда метро на найнижчому рівні станції Т-Централен[69] і піднявся на рівень вище, чекаючи потяга, що прямував до «Mörby centrum», кінцевої станції на одній з «червоних» гілок метрополітену.

      XX

      Сьома подзвонив Янові з таксі:

      – Їдеш?

      У динаміку чулося натужне дихання чеха, яке зрідка затирав шум машин.

      – Їду.

      – Де ти?

      – Проминув Стадіон.[70] Кажи бігом, що хочеш.

      – Я придумав, що треба зробити, коли приїдеш до Ґрема. – Водій автомобіля, неначе знущаючись, їхав немислимо повільно, насолоджуючись кожним вивертом дороги.

      – Ну?

      – Якщо часу, щоб усе пояснити, буде мало, тобто якщо Лео буквально дихатиме тобі в спину… – І Семен коротко виклав суть задумки.

      Тонко вискнули велосипедні гальма.

      – Ти здурів! – обурливо закричав Ян Фідлер. – Я не згоден! Це збочення!

      – Яне, треба, – стисло аргументував росіянин.

      – Йди геть, Сьомо, я на таке не підписувався! – Коли потік повітря, що огинав тіло під час їзди, припинився, на лобі, шиї, спині й руках чеха рясно висипали краплі поту.

      – Чувак, ніхто не дізнається, все лишиться між нами, і колись ми будемо сміятися, згадуючи цю витівку. Для нас головне, щоб Лео до вильоту в Перу не здогадався про шури-мури між Ґремом і Сатомі.

      – До вильоту ще чотири місяці! – не вгавав Ян. – І весь цей час усі думатимуть, що я…

      – Ну хто всі? Хто всі, Яне? – Сьома заметляв руками так, що водій став підозріло коситись на нього. – Думатиме один Лео, решта будуть в курсі справи.

      – А раптом Левко комусь розкаже?

      – Не розкаже, Яне, я про це подбаю! Я їду в Берґшамру на таксі, перестріну Лео по дорозі назад і поговорю з ним. Не дрейф.

      – Я не знаю, чувак, це якось… дивно.

      – Так ти хочеш поїхати в Перу чи ні?

      – Хочу, але…

      – То не гай часу. Що більше ти стоїш і мнешся, то більша ймовірність, що доведеться застосовувати мій план.

      – Добре, – неохоче згодився чех і закрутив педалі.

      Сьома нахилився до водія машини:

      – Шановний, якби я хотів помилуватися краєвидами вечірнього Стокгольма, то поїхав би на громадському транспорті…

      XXI

      8 квітня 2012 року, 21:30 (UTC+1)

      Коли Левко вийшов зі станції на вулицю, заднє колесо Янового велосипеда зникло за рогом найближчого будинку, а чорний «Mercedes E class» з жовтими шашками таксі на даху і Семеном на задньому сидінні підкотив до станції з іншого боку. Сьома помітив українця і велів водію спинитися. Шофер, збагнувши, що вони когось вистежують, сильно занервував.

      Почекавши, поки Левко віддалиться, Семен розрахувався і вийшов з машини.

      В СКАЧАТЬ