Санаторійна зона. Микола Хвильовий

Чтение книги онлайн.

      – Савойя!

      Мадам Фур’є

      …Льоля пішла й сказала:

      – Драстуйте, мадам Фур’є!

      – А, це ви, Льолю?… Харашо! Сідайте! Здрастуйте!.. Знаю, знаю: у вас Новий рік. Це радісно… А я сюди вже давно приїхала й звикла по-старому. Але це нічого: Новий рік – це радісно… Я буду святкувати і ваш.

      Льоля сказала:

      – Ви хорошая, мадам Фур’є, і я вас люблю за вашу щирість.

      Мадам Фур’є збентежилась, заметушилась, а потім не знала, куди положити руки.

      – Ви, Льольо, мене так схвилювали – і мені соромно, бо я забула про ласку.

      Потім француженка заспокоїлась і грала Льолі якусь маленьку пісню з Бордо, здається, з департаменту Жіронди. Пісня була тепла й запашна, але й туманна, як винний город далекої Франції, як закинутий берег замріяної Гаронни.

      Льоля думала, що йти на Садову, 30, рано: ще не зібралась студія, щоб готовитись – генерально – до постановки пародії на «Лілюлі». Льоля слухала пісню й згадувала гімназію й товариша Огре, коли він кінчав університета і коли вони стрілись на концерті Карузо на гальорці. Це перший раз. Огре сказав:

      – Я люблю Карузо за теплоту в його голосі.

      І Льоля тоді подумала, що він сказав:

      – Я люблю тебе, моя кохана.

      Потім він провів її до самої квартири, і вона цілу ніч не спала: боялась, щоб товариша Огре не зачепили хулігани.

      …Мадам Фур’є два рази зіграла малесеньку пісню з Бордо і ще грала. Француженка прекрасно володіла віолончеллю, бо вона була колись у консерваторії.

      …Проходив трамвай повз будинок – це було чути. Ще було чути: біля Тайгайського мосту гудки. Ще було чути: іде зимою весна.

      …У мадам Фур’є була порожня кімната, і тільки стояла біла кровать, а над кроваттю на стіні білий килим із білим лебедем, який хотів улетіти.

      Француженці на лівій щоці родинка й три волосики на ній.

      …Тоді Льоля подумала: мадам Фур’є і «Лілюлі». А потім подумала про Бордо, про далекий город Франції.

      Коли віолончель стихла, Льоля сказала:

      – Я слухаю віолончель і думаю, що все-таки моїй душі чогось бракує.

      Мадам Фур’є сказала:

      – Я, Льольо, не скінчила консерваторії – і я не передам тонких нюансів моєї симфонії.

      Льоля сказала:

      – Ах, мадам Фур’є, ви мене не зрозуміли. Ви так натхненно, так талановито передаєте маленьку пісню з Бордо!.. Я думаю, що ваша віолончель – жива істота, і в ній жодного дисонансу… А от у моїй душі не те.

      Француженка обняла Льолю й сказала:

– Ви, Льолю, тендітна дівчинка, яка літає, як метелик. А щоб жити, треба… як це сказати? В Бордо так кажуть: ordre de bataille.[29]

      Льоля тихо дивилася на мадам Фур’є й мовчала. Тоді француженка говорила далі:

      – Так. Бойовий порядок. Ordre de bataille. Інакше й ви, Льольо, будете «іскопаємоє». Я знаю, це мене так… Але я вже інакше не можу. Вам треба інакше, по-новому. Інший дух. Більшовизм. А я, Льольо, СКАЧАТЬ