Санаторійна зона. Микола Хвильовий

Чтение книги онлайн.

      Тоді Мамочка в обійми:

      – А ти не дурак, а дура. Ти, голубок, так би мовити, під пресом авторитарності. А я от кажу: «Геть усяку авторитарність і да здраствуєт колективноє творчество». Понімаєш? От де собака зарита: пролеткульт!

      Мамочка, безперечно, тяпнув десь спиртозу: дух нехороший. Правда, і товариш Пупишкін трохи того…

      – Ну-ну, не кричи. Лягай спати.

      Мамочка:

      – Я? Спати? Потомствений пролетарій? Ні за які коврижки! Будемо бодрствовать. До послєднєй каплі крові… Понімаєш?

      і т. д. і т. п., etc.

      …Здається, товариш Пупишкін підходить до будинку?

      – Ну да!

      …Тайгайський міст залишився позаду. Знову в порожній вулиці біжить тротуаром похилений піс. Тихо вмирає блакить.

      А з заходу насуваються сині тачанки.

      …І знову на далеких пустирях тоскує трамвай.

      III

      Льоля пришила мереживо й слухала, як у сусідній кімнаті віолончель. Це француженка Фур’є.

      Мадам Фур’є вранці ходила на ринок в охотний ряд, розкладала біля себе барахло, що залишилось після революції: вази, мереживо, всякі дрібниці, що їх ніхто не купував, а вона думала – куплять. Удень давала уроки, а ввечері грала на віолончелі. Її вважали за «іскопаємоє», бо гроші за уроки вона віддавала за воду, за електрику, інше, і не тільки за себе, а майже за всіх квартирантів. Сама ж жила «бож’їм духом» і віолончелею, музикою, що сама творила.

      Француженка – породиста жінка, і коли вона стоїть в охотнім ряду біля барахла, вона імпонує своєю постаттю й своїм обличчям. До неї підходять і дивляться на неї. А барахло лежить, і його не купують.

      Фур’є каже:

      – Колего, товар хороший. Може, купите?

      «Колега» усміхається й нахабно дивиться на її обличчя. Це більше випадкові завітальники ринку: з кокардами на капелюхах. Спекулянти на Фур’є вже не дивляться, і вона вже їм не каже:

      – Колего, товар хороший.

      Фур’є вся в зажурних піснях віолончелі. Вона всіх любить, всі для неї друзі: і нарком, і провокатор – це логіка її любові.

      Тоді в кімнату входить горбун.

      Він розказує про одну комуністку, що має золотий перстень: колись одбирали в парткасу на голодних, а вона «забула» віддати й тепер хоче комусь продати.

      …– Як по-твоєму: треба говорити про це чи ні?

      – Покинь дурниці! Нічого я не знаю.

      – А я от знаю… – І горбун засміявся тихо й щиро і дивився Голгофою, коли вели легендарного Христа на Голгофу. Потім сів і теж слухав мадам Фур’є: віолончелю.

      …А музика така:

      – на мільйонних шляхах, на закинутих дорогах брякнула, кинула шпагу зоря. Там же плентаються багряні коні.

      …І раптом шум: то за вікном проходять табуни, каравани на північ…

      – Хеопс-Хуфу! Хеопс-Хуфу!..

      Але віолончель бурю – тоді степовий вітер, і летять в чебрецеву далечінь СКАЧАТЬ