Гра у відрізаний палець. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      «Уже краще б дав йому випити. Може, хоч проспав би всю дорогу?» – думав Нік, уперше довго поспілкувавшись із тверезим напарником.

      – Wo ist hier hotel «Mauer»? – запитав Віктор у службовки бюро довідок кобленцького вокзалу.

      Поки дівчина з короткою хлоп’ячою стрижкою натискала клавіші на своєму комп’ютері, Нік прочитав її нагрудну бирку. Німкеню звали Хайді.

      Вона пояснила, як дійти до готелю, а Нік сказав: «Vilen dank, Heidi» й упіймав у відповідь її здивовану усмішку.

      – Що, заклеїв? – запитав Сахно, що спостерігав за діалогом збоку.

      – Ходімо, готель поруч.

      Готель «Мауер», що розташовувався в довгій триповерховій будівлі, виявився переповненим неграми. Навіть перед стійкою реєстрації стояло декілька. Інші вже сиділи за кавовими столиками фойє й чогось чекали. Один літній негр із сивим волоссям пив каву – він принаймні мав респектабельний вигляд.

      – Слухай, може, підемо в інший готель? – запитав Сахно.

      – А ти що – расист?

      Сахно промовчав. Потім скривив губи в посмішці:

      – Ага, я й забув! Ти ж спец по Африці.

      Номер їм дали на третьому поверсі з вікном на вулицю. Два акуратно застелені ліжка, телевізор, укріплений на кронштейні на стіні, письмовий стіл зі стільцем і два невеликі крісла.

      – Я на цьому! – Сахно кинув свою валізу на ліве ліжко.

      «Звідти телевізор дивитися зручніше», – зрозумів Нік і мовчки підійшов до другого ліжка.

      – Так, а де ванна й туалет? – запитав Сахно і вийшов у коридорчик номера.

      Нік підійшов до вікна. Вулиця перед готелем була безликою й сірою. Дві офісні будівлі навпроти, жодного дерева.

      Із ванни почувся шум душу. Сахно щось неголосно співав. Прислухавшись, Нік начебто уловив мелодію знайомої з дитинства революційної пісні.

      Хвилин через п’ять пісня закінчилась, і Сергій із мокрою головою повернувся в кімнату. Голий, на стегнах зав’язаний білий рушник, у руках – дві склянки.

      – Ну що? Вино чи горілка? – запитав він.

      – Вино, – сказав Нік, зітхнувши.

      Сахно поліз у валізу, дістав пляшку портвейну, відкоркував. Налив по повній склянці.

      – За благополучне прибуття! – Він підняв свою склянку й кивнув Ніку.

      Потім він «викачав» з Ніка коричневий конверт із грошима. Заглянув досередини.

      – Нічого, на перші дні вистачить! – прокоментував він побачену суму. – А там, напевно, ще принесуть? – і він подивився на Ніка з хитрою посмішечкою.

      Випивши дві склянки, він знову одягнувся в джинсовий костюм, засунув у нагрудну кишеню складену навпіл пачку дойчмарок. Тепер його обидві нагрудні кишені відстовбурчувалися так, що здавалося, ось-ось прорвуться.

      – Ти б хоч паспорти витягнув, – порадив йому Нік. – Не вкрадуть.

      – Нічого! Все своє ношу з собою! – сказав на це Сахно. – Так, я піду прогуляюся. Може, де-небудь ковбасу на вечір знайду. А ти роби, що хочеш!

      – Зажди, – зупинив його здивований СКАЧАТЬ