Гра у відрізаний палець. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Незалежності в ніч із двадцятого на двадцять перше травня. Знайти його та допитати. Дізнатися: бачив той даішник що-небудь чи ні.

      Коли окрилений новим завданням стажист Занозін майже бігом вискочив із кабінету, Віктор розслабився. Опустив у склянку з водою кип’ятильник. Дістав баночку з-під майонезу з меленою кавою, дві ложечки. Підготував і другу склянку з водою, після чого зателефонував майорові Криську.

      – Товаришу майор, зайдіть до мене на каву! – промовив Віктор у трубку награно-сухим голосом.

      – Ну ти знахабнів! – розсміявся у відповідь майор. – У тебе хоч цукор є?

      – Так точно!

      – Добре, іду.

      Поки майор ішов по коридору, Віктор заштовхав свою дорожню сумку з речами під стіл – Крисько ще не знав, що лейтенант цього вечора їде в Москву.

      21

      Нік сам здивувався живучості своєї німецької мови. Ніби і вивчав давно, а на вокзалі Берлін-Зоопарк зумів не лише запитати в «інформації», коли і звідки йде потяг на Кобленц, але навіть зрозумів відповідь довгов’язого хлопця в нудно-синій уніформі з биркою на грудях, на якій значилися його ім’я та прізвище.

      – Ну що? – запитав Сергій Сахно, що стояв із двома валізами за три метри від довідкової будки.

      – Друга платформа, третя колія. Потяг через півгодини.

      Повз них прокотив свій жовтий візок прибиральник вокзального сміття, одягнений у вільний комбінезон і теж із биркою на грудях.

      Нік провів його поглядом. Його охопило відчуття легкої відмороженості – наче був він водолазом, опущеним у підводне царство, де і світ був іншим, і риби – небаченими. Ось-ось ті, що нагорі, смикнуть за шланг, по якому повітря йде, і витягнуть його назад, нагору…

      «Ні, відразу не витягнуть, – подумав у відповідь на свої відчуття Нік. – У кращому разі, через місяць-два. А за ці місяць-два ще невідомо, що станеться…»

      – Ну що, поперли? – запитав Сахно, втупившись із посмішкою в Ніка. – Ти що, перший раз за бугром? Невже у загранку ні разу не посилали?

      – У Африці був, – проговорився Нік і тут же внутрішньо зібрався, напружився, проганяючи відчуття водолаза. – Ходімо, – обернувся він до Сахна.

      Потяг до Кобленца був сидячим. Звичайна електричка. Тільки дуже чиста, й сидіння, як канапи.

      Через кожні півгодини по проходу проїздив візок із чаєм-кавою та різними закусками.

      Коли він проїхав знов, Сахно обернувся до Ніка й пильно подивився йому в вічі.

      – Знаєш, я хоч і полюбляю випити, але не сліпий же! Ти від свого дружка в Польщі не лише паспорти отримав. Він тобі ще два конверти дав. Напевно, з грошима? – Сахно посміхнувся.

      – Можливо.

      – А два тому, що один – для мене? Так?

      – У Кобленці дам, – сухо пообіцяв Нік, уявивши, як Сахно почне тринькати свої дойчмарки.

      – Та мені раніше й не потрібно, – задоволено мовив він, витягнув із нагрудної кишені джинсової куртки три паспорти – два червоних СКАЧАТЬ