Гра у відрізаний палець. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ склав і заховав під подушку. Клацнув вимикачем, зануривши купе в цілковиту темряву, й накрився верблюжою ковдрою невизначеного кольору.

      Через декілька годин потяг в’їхав у польський світанок. Прокинувся Нік від гучного хропіння напарника, помітив, що паспорти тепер лежали на столі по-іншому. Зрозумів, що їх хтось перевіряв, поки вони спали. Проглянув свій і знайшов у нім печать польського прикордонника. Подумав про поляків із вдячністю, адже не розбудили, самі розібрались і далі пішли.

      За вікном під уже монотонне хропіння Сахна пробігали польські поля та села. Нік із цікавістю розглядав будинки. Здавалося, що чим далі їхав потяг, тим багатші та більші ці будинки були.

      Сахно із заплющеними очима простягнув руку під стіл. Дзвякнула порожня пляшка з-під «Зубрівки», впала, покотилась. А Сергій намацав рукою кульок, у якому лежала їжа, куплена в дорогу. Витягнув звідти наосліп шматок копченої ковбаси, підніс до рота і смачно куснув разом із шкіркою. Так само, не дивлячись, поклав ковбасу на стіл поряд із паспортами і, обернувшись до стінки, знову захріп.

      «Це був сніданок!» – з усмішкою подумав Нік, стежачи, щоб ковбаса не перестрибнула через паспорти й не опинилася на брудній підлозі.

      Вже через хвилину стежити за катанням ковбаси Ніку набридло, і він поклав її на місце, в кульок. А сам одягнувся, скачав матрац разом із простирадлами та подушкою, закинув на верхню полицю й усівся біля вікна.

      Незабаром у купе заглянув провідник із пом’ятим обличчям і двома склянками чаю. Нік узяв чай. Зачаровано дивлячись у вікно, він випив обидві склянки.

      Сахно прокинувся під час двадцятихвилинної зупинки у Варшаві. Прокинувся, струсонув головою. Прислухався до гучних вокзальних оголошень.

      – Що вони говорять? – запитав.

      – Я польської не знаю.

      – Кепський ти перекладач! – криво посміхнувся Сахно. – Чай дають?

      – Дають.

      Від Варшави до Познані майже п’ять годин шляху. І всі ці п’ять годин Нік і Сахно сиділи один навпроти одного за столом, дивлячись в основному у вікно. Вони ще двічі пили чай. Потім Сахно захотів відкоркувати другу пляшку горілки, але Нік не дав. Дивно, але Сахно не сперечався.

      – Так куди ми їдемо? – запитав він.

      – Зараз у Познань.

      – А на хер я тобі потрібний? – Сахно примружено втупивсь у вічі Ніку.

      – Ти мені й на хер не потрібний, – відповів йому його ж мовою Нік. – Я тебе витягнув, зробиш одну роботу, отримаєш купу грошей, і попрощаємося…

      Сахно закивав, роздумуючи.

      – Так ти, видно, про мене багато знаєш, – сказав він задумливо через хвилину.

      – Aгa, – відповів Нік, виколупуючи шматок ковбаси, застряглий у зубах.

      Сахно знову кивнув.

      – Значить, заради цієї однієї справи ти мене і витягнув. Так?

      – Так, – СКАЧАТЬ