Гра у відрізаний палець. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ відійшов до кіоска, що стояв тут же у фойє, купив коробку цукерок і з нею повернувся до стійки.

      – Подивіться, будь ласка, чи зупинявся у вас у другій половині травня Максим Івін?

      Із усмішкою прийнявши коробку цукерок, дама зітхнула й опустила свій погляд на величезний і товстий гросбух, розкритий перед нею. Перегорнула віялом широкі та довгі простирадла сторінок, повернула свій погляд на Віктора.

      – З п’ятнадцятого?

      – Так.

      Іще кілька сторінок прошелестіли в повітрі над її столом.

      – М. Івін? – вона пальцем притиснула сторінку в одному місці.

      – Так! – Віктор перегнувся через стійку, намагаючись дотягнутися поглядом до розлініяної пописаної сторінки.

      – З вісімнадцятого по двадцять перше, – сказала дама з усмішкою на обличчі.

      – А номер у нього був на одного?

      – На двох, але він там був сам.

      – Вельми дякую! – Подумки Віктор готовий був навіть поцілувати її, але ноги вже несли його до виходу, до машини, залишеної на готельній автостоянці.

      19

      Перетин білорусько-польського кордону видався Ніку якоюсь нічною містикою. Білоруських рублів у них виявилося більше, ніж потрібно, і витратив їх Нік на купе, в якому вони тепер їхали вдвох із Сахном. Сахно знову їхав лежачи – він витребував з Ніка купити три «Зубрівки» і три пляшки вина. Його явно турбувала цифра «три». «Через кордон можна провезти по пляшці того й іншого на людину або по три на двох!» – уперто заявив він іще в Бресті, як тільки вони купили туристські ваучери для поїздки в Польщу. Тепер порожня пляшка з-під «Зубрівки» стояла під столом купе, а сам Сахно мирно лежав на своїй полиці, час від часу видаючи імпульсивне хропіння та перевертаючись на інший бік. Перш ніж «відвалитися», він виклав із кишені джинсової куртки два паспорти і залишив їх на краю столу. Один, пом’ятий, Віктор уже бачив при в’їзді в Білорусь, але тепер поряд із ним, а точніше згори, лежав закордонний паспорт радянського зразка.

      Скориставшись відключкою Сахна, Нік проглянув і цю «червоношкіру паспортину». Термін дії паспорта закінчувався через три місяці, а майже на кожній його сторінці, як поліграфічний брак, красувалася одна і та сама віза, а точніше, віза однієї й тієї ж країни – Чехословаччини. Придивившись уважніше, Нік зрозумів, що перші декілька віз були чехословацькими, а останні – чеськими. Отже, паспорт ішов у ногу з часом.

      «Цікаво, що Сахно робив у Чехії», – подумав Нік. Знайшов останню візу – десятиденну, видану в квітні цього року.

      Додумати, як, утім, і довивчати паспорт, не вистачило часу. Зайшов молодий прикордонник, забрав обидва паспорти, проглянув уважно туристські ваучери, кивнув і пішов.

      Буквально через десять хвилин потяг «розштовхали» на окремі вагони, потужні триметрові домкрати підняли вагон над землею, з брязкотом покотилися кудись залізні колеса.

      Нік виглянув із вікна – під вагоном у жовтому світлі прожекторів метушилися залізничники.

      Сахно знову захріп.

      Нік теж приліг на свою СКАЧАТЬ