Гра у відрізаний палець. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

      Поки їхали, водій із цікавістю роздивлявся двох пасажирів у однакових джинсових костюмах.

      Помітивши інтерес водія, Нік теж оглянув себе, обернувся до Сергія, і гримаса нерозуміння застигла на його обличчі. Джинсові костюми були дійсно однакові й навіть, здається, одного розміру. Навіщо це треба було полковникові? Щоб легше було стати «своїм хлопцем» для Сергія?

      Нік похитав головою. Озирнувся ще раз на Сергія – той сидів, мовчки втупившись у потилицю водія. Він чи то був іще п’яний, чи то такий приголомшений тим, що сталося, що ніяк не міг отямитися. Слава богу, він не помітив наполегливо-цікавого погляду водія.

      15

      Потяг відходив із дванадцятої колії, і їм довелося бігти спочатку по підземному переходу, а потім і вздовж потяга, відшукуючи потрібний вагон.

      Нарешті всілися на нижній полиці, перевели подих. Сергій уперше зосереджено подивився на Ніка.

      – Хто ти такий? – запитав він.

      – Звуть Нік, потім усе поясню.

      Сергій в’яло посміхнувся й кивнув.

      «Що я йому потім поясню? – роздратовано подумав Нік. – Що я можу йому пояснити?…»

      Він замислився, а потяг тим часом сіпнувся і покотився в невідомість. Загальний вагон був напівпорожній і, таким чином, ставав плацкартним.

      Товста провідниця взяла у них квитки.

      – Білизну брати будете?

      Нік кивнув.

      – Заховати що-небудь потрібно?

      – Що? – Нік підвів на неї здивований погляд.

      – Що-що! Від митниці! – Вона подивилася на «загальмованого» пасажира як на ідіота.

      – Ні, дякую.

      – Ваші проблеми, – кинула вона й пішла далі по вагону.

      Через три години, коли обоє вони вже спали, потяг різко зупинився. У вагоні спалахнуло світло, і хтось крикнув хрипким голосом: «Кордон! Підготувати паспорти!»

      Нік поліз у кишеню джинсової куртки. Витягнув свій паспорт, підніс до очей. Він і не розглянув його до пуття вчора. Пам’ятав тільки, як отримав від Івана Львовича документ і відразу заховав у кишеню.

      Це був новий російський закордонний паспорт. Розкривши, Нік зі здивуванням побачив своє фото й усі свої справжні дані – прізвище, місце народження і дату.

      Звідки полковник усе це знав? Може, він сам йому розповів? Нік спробував згадати їх спільну вечерю в Душанбе. Вони тоді багато говорили, й Нік дійсно розповідав про себе. Зараз важко було згадати все, що він говорив полковникові. Він же, до того ж, напився тоді. Напився так, що полковник проводжав його додому. Напився від образи – адже саме того дня він дістав відмову на свій рапорт про переведення в Росію.

      Поклавши паспорт на стіл, Нік озирнувся на Сергія, що спав поруч на сусідній нижній полиці.

      – Гей, – поторсав його Нік за плече. – Кордон. Прокинься.

      Сергій розплющив очі, тупо моргнув кілька разів, дивлячись на Ніка.

      – Паспорт СКАЧАТЬ