поки мама не перестала брати його з собою. Майже все, що носила мама, купувалося там. Мірялося та купувалося. Міряють всі на пляжі швидко і на голе тіло. То праворуч раптом на звичному тлі жовтого піску і такого ж кольору оголених жінок з’являлася фігура в червоній сукні, то ліворуч раптом насилу і зі заздрісним завзяттям натягувалися на товсті ноги джинси, забарвлюючи жінку, точніше нижню її половину, в синій колір. Це був дивний світ, до якого не підійшла б жодна музика. Тільки пісочний шепіт Балтійського моря. А ось йому мама там нічого не купила і, мабуть, купити не могла – голі жінки продавали тільки жіночий одяг і всілякі жіночі дрібнички та аксесуари: торбинки, хустки, рукавички… Ні, здається, там продавалися і дитячі речі, але тільки для дівчаток. І знову Андрюс повернувся думками до пари червоних шкіряних рукавичок, що лежали прямо на піску поряд із коричневою торбинкою, прикрашеною великою металевою пряжкою-застібкою. Вони, ці рукавички, так сподобалися мамі! Вона їх міряла по кілька разів. Питала ціну. Відходила в інший кінець пляжу, заходила по щиколотки в прохолодну балтійську воду і знову вела його до гладкої жінки з великими цицьками і круглим добрим обличчям. Андрюс пам’ятав, як мама знову і знову міряла рукавички й, одягнувши їх, ворушила пальчиками, повертаючи долоню перед своїм обличчям то тильним боком, то внутрішнім. Вона їх міряла і балакала з голою гендляркою. Розмова про абсолютно сторонні речі, про те, що не було продано на пляжі – про смак місцевого молока, яке щоранку приносила до дерев’яного будиночка їхнього пансіонату молода червонощока білявка-селянка; про те, де можна знайти бурштинове намисто дешевше; про те, що путівки в пансіонати та будинки відпочинку Паланги скоро знову здорожчають. Вона їх так і не купила, ці рукавички. Але наміряла їх на кілька років наперед!
Андрюс пройшовся кілька кварталів бульваром Ґарібальді назад у бік бульвару де Гренель, потім повернувся до спуску зі станції метро і повернув на рю Лекурб. Знову ліворуч зелена неонова вивіска аптеки і зелений хрест, в центрі якого миготів електронними крапками точний час – 15 година 40 хвилин.
Андрюс зупинився під аптекою. Задумався. «Ринок на рю де Севр!» – знову згадав він слова Барбори.
Повернувся на рю де Севр. Пройшов квартал авеню, що виходила на вулицю, засаджену двома рядами високих дерев. Тут не було жодних слідів ринку. Хоча в цьому місці можна було собі уявити тимчасові ряди продавців зелені, сиру, вина. Але нічого цього не було. Навпроти авеню, що під косим кутом виходила на рю де Севр, по інший бік вулиці стояли невисокі будівлі лікарняного кварталу. Андрюс пішов далі. Промайнув табличку з номером будинку – «136».
– О, то ця вулиця не з коротких, – збагнув Андрюс і хотів уже було крокувати по ній до самого її початку, але тут погляд його впав на брунатну господарську торбу в руках у чорношкірого хлопця, котрий неспішно йшов назустріч. Зі саквояжа стирчали загнутими носками вгору яскраво-жовті клоунські мешти величезного
СКАЧАТЬ
