Шенгенська історія. Литовський роман. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Йонас. – Там і так стільки всього лежить! Коли не зайду, обов’язково об щось спіткнуся!

      Вітас пильно подивився на діда.

      – А ви не будете проти, якщо я до Ренати переїду? – випалив він на одному подиху.

      Дід розгубився.

      – Знаєш, – сказав після паузи, зазираючи Вітасу в очі, – ви – дорослі люди. Подобається вам бути разом – будьте разом! Якщо Рената тебе покличе сюди, переїжджай!..

      Він ще раз глипнув на Ренату, котра раптом стала серйозною та трохи стурбованою.

      – …А якщо не покличе, то сам розумієш, – закінчив дід. – Та якщо переїдеш, то й мені буде з ким про «чорні скриньки» і про Каунас потеревенити! Жінкам такі теми не цікаві!

      – Ти що, з глузду з’їхав? – пошепки накинулася на Вітаса Рената, коли вони повернулися на її половину будинку. – Може, спочатку треба у мене дозволу питати?

      Вітас опустив голову і мовчав, як п’яниця під докорами дружини.

      – Чи у вас там у Каунасі справді всі божевільні? – продовжувала збуджено шепотіти Рената. – Ти ж не до діда переїжджати зібрався?!

      – Даруй, – Вітас відірвав погляд від підлоги. Глянув у вічі Ренаті. – Це все через цю бісову «чорну скриньку»! Може, і правда, що у нас не так, як скрізь… Недаремно лиш один Каунас «чорні скриньки» на весь Радянський Союз робив!

      – Перестань нісенітницю торочити! – Рената важко зітхнула, зробила крок до Вітаса, обійняла його. – Поїхали, я тобі наших янголів покажу! Може, вони твою голову від дурниць почистять!

      Вітас пригорнув Ренату. Притиснув до себе і, утнувшись носом в її скроню, прошепотів:

      – Вибач! Я сьогодні – дурень.

      – Гаразд, вибачаю! – прошепотіла у відповідь Рената. – А тепер – до янголів!

      Розділ 21. Париж

      Коли потяг шостої лінії метро виїхав на міст Бір-Хакейм, ліворуч наче нізвідки виросла Ейфелева вежа, й Андрюс, котрий уперше опинився в вагоні цієї лінії, провів її поглядом, поки та не сховалася за житловими мансардними дахами паризьких будинків. Потяг метро, здавалося, забув, що він має бути підземним. Навпаки, він піднявся на віадук і вихилявся, як змія хвостом, повторюючи всі вигини спочатку широкого бульвару де Гренель, а потім і його продовження – бульвару Ґарібальді.

      Вийшовши на станції «Севр-Лекурб», Андрюс спустився залізними сходами вниз. Озирнувся назад, немов хотів ще раз упевнитися, що платформи цієї станції перебувають над, а не під землею. Тільки потім роззирнувся обабіч у пошуках ринку. Але на відкритому та зайнятому тільки машинами та моторолерами майданному просторі на перетині бульвару з авеню Суфрен жодного гендлярського життя не спостерігалося. Тільки нижні поверхи будівель як на бульварі, так і на авеню, майоріли фасадами та вітринами крамничок, неоновою зеленню аптечних вивісок і хрестів, звичними логотипами міні-маркетів і банківських відділень.

      – Ринок клоунів?! – прошепотів собі Андрюс і стенув плечима. – «Мабуть, ця паризька СКАЧАТЬ