Шенгенська історія. Литовський роман. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ але тінь нещодавніх веселощів на її обличчі залишилася.

      – То це він тебе розсмішив? – звернув на неї свій погляд дід Йонас.

      – Ага, подарунком! – пирснула дівчина. – Подивися, може, краще його тобі віддати? – вона кивнула на торбу, що стояла на підлозі.

      Йонас підійшов, нахилився над відкритою торбою.

      – Щось військове? – уточнив і обернувся до Вітаса.

      – Ну, майже, – неохоче став пояснювати юнак. – «Чорна скринька» для літаків, мій батько їх на каунаському радіозаводі за радянських часів робив. Але її можна по-різному використовувати! Там магнітофон дуже якісний, тепер таких не роблять! І акумулятор потужний!

      – Це він мені на Різдво подарував, – сказала Рената і знову захихотіла.

      – Оригінальний, – закивав дід Йонас. – Це що, той завод, що «Шилялиси» випускав?

      – Атож. І телевізори, і радіоприймачі!

      – Дивні все ж люди в Каунасі живуть, – промовив немов до себе Йонас, не подивившись на Вітаса. – Якось у них у голові все інакше влаштовано!

      – Нічого не інакше! – вперто заявив Вітас.

      – Гаразд, – Йонас махнув рукою, немов запропонував до своїх власних слів серйозно не ставитися. – Ходімо до мене, я вам «Жальгіріса» в чай накрапаю. І собі також! – запропонував він.

      Коли перейшли на дідову половину будинку, Рената стала серйозною, як камінь. Немов уся веселість на її половині залишилася, разом із відкритою торбою, в якій залишився лежати незвичний різдвяний подарунок.

      Сіли Вітас і старий за круглий столик. А внучка Йонаса зайнялася чаєм.

      До чаю дід попросив сягнути з горішньої шафки старовинного креденса великі червоні в білий горошок горнятка – ті самі, з яких вони на Різдво чай пили.

      Йонас щедро налив у чай Вітасу бальзаму, собі трохи, та й Ренаті тільки кілька крапель.

      – Ось ти скажи, ти ж у Каунасі народився? – прискіпувався старий до Вітаса.

      – Авжеж, – відповів той.

      – А знаєш, як раніше казали: «У Вільнюсі добрі люди живуть, а в Каунасі – злі»?

      – Чув, – зізнався Вітас. – Але це ж у Вільнюсі так казали, а не в Каунасі.

      – Мабуть, – дід закивав і пригубив чаю. – А чому у вас так чортів люблять?

      – Чому люблять? – не втямив Вітас.

      – Ну, єдиний Музей чортів на всю Литву чомусь у Каунасі, а єдиний Музей янголів на всю Литву чомусь у нас, в Анікщяї? – хитро промовив Йонас і перевів погляд на Ренату, немов вона і була одним із янголів.

      Вітас стенув плечима.

      – Це, ймовірно, комуністи за радянських часів музей чортів заснували зумисне, щоб люди про Каунас погано думали, – припустив Вітас і подивився винувато в очі Йонасу. Хлопець був явно збентежений і не второпав, до чого старий хилить.

      – Ну, ти й загнув, – Йонас усміхнувся. – Комуністи чортів вигадали?! Треба ж таке сказати?! Нечисті на кілька тисяч років давніші за комуністів! А литовські біси давніші за інших чортів!

      – Тоді СКАЧАТЬ