Шенгенська історія. Литовський роман. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ неї потім, піднялися і голими стояли в темній кімнаті перед вікном, за яким темна ніч продовжувала вкриватися білим снігом. У теплу кімнату звідкілясь просочувалося холодне зимове повітря і час від часу його тонкі потоки наче торкалися кінчиками голки то руки Вітаса, то щоки Ренати. І вони, намагаючись захиститися від цих невидимих протягів, стали до них спинами, обійнялися, що було сили, втиснулася один в одного так, що якби хтось побачив їхні обриси в темряві, то подумав би, що стоїть у кімнаті один чоловік більший за середнього, або одна жінка, котру також худенькою не назвеш.

      – Ти на завтра залишишся? – шепіт Ренати зігрів вухо Вітаса.

      – Ні, мені треба назад! – прошепотів той у відповідь. – Якщо ми не їдемо до Італії, отже, треба щось скасувати… І багато чого обміркувати.

      На словах «ми не їдемо до Італії» Рената ще сильніше притиснула до себе Вітаса. Її губи торкнулися мочки його вуха.

      Розділ 16. Лондон

      Клаудіюс втомився вертіти головою, намагаючись вихопити поглядом то гарну церквицю, то старовинний особняк. Поки мотоцикл їхав нешвидко, раз по раз зупиняючись на світлофорах, роздивляння лондонських визначних пам’яток, що пропливали повз них, навіть додавало задоволення. І це незважаючи на явну незручність, адже сидів парубок за спиною мотоцикліста, обхопивши останнього спереду, на животі, руками. Руки терлися об штучну шкіру комбінезона, і це тертя приємним назвати ніхто б не наважився. Найменш приємним, проте, для Клаудіюса було те, що він зовсім не пам’ятав обличчя мотоцикліста. А зараз на голові у того був шолом. Клаудіюс пам’ятав, що волосся – русяве, й обличчя худе, витягнуте. З тих кількох фраз, які почув, стало ясно, що хлопець розмовляє англійською зі слов’янським акцентом. Але зараз, коли центральний Лондон залишився позаду, а з боків потягнулися індустріальні майданчики, склади, паркани, в думках у Клаудіюса з’явився неспокій.

      Їхали вони хвилин із сорок-п’ятдесят. Нарешті мотоцикліст скинув швидкість і став триматися поглядом правого боку. За черговим довгим парканом промайнув пустир із руїнами не надто старої будови, далі за новим парканом із металевої сітки стояли нескінченні ряди мобільних будинків-караванів. На майданчик для торгівлі це місце схоже не було, та й каравани були старенькими, брудними, запорошеними. Клаудіюс із цікавістю розглядав ці брудні вагончики на колесах, і раптом помітив, як в одному з них відчинилися дверцята і назовні вигулькнув нечесаний, голий по пояс стариган. Почув, як там же, десь поруч із старим, загавкав собака. Побачив димок, що підіймається звідкілясь з-за будиночків-караванів. Клаудіюса взяла цікавість.

      – Це також Лондон? – спитав він англійською мотоцикліста, нахилившись уперед і майже вклавши своє запитання в праве, затулене шоломом вухо.

      Та мотоцикліст почув.

      – Так, це ще Лондон, – підтвердив він.

      Коли поле, зайняте містечком мобільних будинків, залишилося позаду, мотоцикліст пригальмував та обережно в’їхав у відкриті ворота наступної обгородженої території. Зупинився біля складених у три поверхи один СКАЧАТЬ