Шенгенська історія. Литовський роман. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

      Вітас задумався.

      – Сім? – невпевнено спитав він.

      – Шість, – підказала дівчина правильну відповідь. – А скільки ночей ми провели разом?

      – Три.

      – Чотири, – виправила вона його знову. – Чи ти «Шенґенську ніч» до уваги не береш?

      – Не беру, ми ж були з іншими.

      – Бачиш, – дівчина знову всміхнулася. – Для тебе ніч – це секс, а для мене – бути разом! Але це нічого, це, мабуть, у всіх так… Але річ у тім, що якщо я поїду, то дід залишиться сам-один. І якщо він занедужає або щось трапиться, то нікого поруч не буде! Я з ним уже кілька разів про Італію балакала, і про тебе… Йому вже багато років і просто страшно залишатися самому. Я це відчуваю.

      – Зараз самотність перестала бути страшною, – Вітас стенув плечима. – Є мобільник, є інтернет, є, врешті-решт, «скайп», яким можна з усіма в світі контактувати.

      – Знаєш, у нас тут іноді зникає електрика. Три тижні тому вітер звалив гілку сосни на дроти і ми два дні жили при свічках. Самотність «скайп» не лікує!

      – То ти хочеш сказати, що в Італію зі мною не поїдеш? – Вітас нарешті наважився поставити запитання руба, бо воно вже кілька хвилин просилося на язик.

      Рената заперечно похитала головою.

      – А як же ми? Як же наші плани? – поцікавився він.

      – Я поки що звідси виїхати не можу. Якщо хочеш, аби ми були разом, переїжджай до мене! – З голосу Ренати стало зрозуміло, що вона хвилюється. Її очі зволожилися.

      – А давай я з ним побалакаю, – запропонував раптом Вітас. – По-чоловічому потеревеню! Він мене зрозуміє! Його старість не має заважати нашій молодості!

      Рената явно не очікувала таких слів і негайно нічого відповісти не змогла.

      – Точно, – осмілів Вітас. Піднявся з дивана. – Я піду і побалакаю з ним! А ти тут посидь! Можеш обідом зайнятися.

      І, немов боячись, що Рената зараз же стане його зупиняти, поспішив до виходу в коридор.

      Зупинився перед зеленими, багато разів фарбованими дверима. Постукав. Не почувши відповіді, взявся за ручку, потягнув на себе. Двері подалися, прочинилися, і Вітас зазирнув у щілину. Побачив у лівому кутку кухню з маленьким віконцем, столиком і висячими на стіні пательнями і кришками для каструль. Побачив вікно кімнати – більше за кухонне. Стіл під ним. Чайне горнятко і закриту книжку. Праворуч від столика і стільців – прикрашена іграшками ялинка.

      Прочинив двері ширше і зазирнув у правий бік кімнати. Там, на старій канапі, на боці спиною до стінки й обличчям до вікна дрімав дід Йонас, трохи підібгавши ноги.

      Вітас ступив у кімнату та зупинився. Тут, на цій половині будинку, йому в ніс вдарив інший, незнайомий запах. На половині Ренати повітря здавалося стерильним, очищеним від будь-яких ароматів і запахів. Тут же запах був присутній, і чим більше Вітас намагався збагнути його, тим складнішим і багатопричиннішим він здавався. Коли Вітас дивився на сплячого діда Йонаса, то в запаху з’являлися СКАЧАТЬ