Шлях Богомола. Імператор повені. Володимир Єшкілєв

Чтение книги онлайн.

      – Не маємо звичаю випробовувати залізом дів, – зауважив Горан.

      – Маємо, – не погодився Пекич. – Коли в туричів отруїли були воєводу Спітігніва, то всіх його жінок і наложниць випробовували залізом. Убивцю знайшли швидко, бо через вогонь усе видко. Було то в рік Нагідного Грому. Чи вже забув? Муж із такою видатною пам’яттю, як старійшина Горан, мав би про таке згадати. Тим більше що той звичай поклав не хто-небудь, а рідні старійшини.

      А ще двічі народжений подумав, що сам звичай приносити богам людські жертви був багато століть приспаним-позабутим. Але прийшла біда – і згадали. Пробудили давній страшний закон, відбудували високі кам’яні требовища, і запахло у Хорсових землях людською смажениною.

      – Нехай буде так, – кивнув князь, даючи ображеному Горанові знак мовчати. – Всіх вродливиць проведемо через залізо. Від завтра й почнемо.

      – Краще дочекатися сонцевороту, – порадив Пекич. – У дні рівноваги боги уважніші.

      – Я сказав: від завтра.

      – Воля твоя, княже, – ледь примружив очі жрець. У тризубої зморшки на його чолі виросли нові відгалуження. Тепер вона нагадувала перевернуту догори блискавку.

      – Твоя донька Людмила мусить пройти випробування разом з іншими.

      – Воля твоя, княже.

      – І твої онуки також, – обернувся Чоломир до Горана.

      – Так буде, княже! – підтвердив речник. На його обличчі проступили плями кольору стиглої редьки.

      Пекич віддав князеві скупий уклін і вийшов з покою. Важкі кроки двічі народженого наповнили терем скрипінням. Хоча підлоги і східці у теремах скрипіли завжди, цього разу Томирад почув у цих звуках наближення злих справ.

      Чоломир подивився на недопиту жерцем братину, вказав на неї синові:

      – Вилий за поріг.