Шлях Богомола. Імператор повені. Володимир Єшкілєв

Чтение книги онлайн.

      – Навіщо? Хтось вчинив лихе?

      – Ні, то інше.

      – Яке інше?

      – Боже знамення.

      – ?…

      – Старійшини і могитичі кажуть, що ви такі вродливі волею Богомола. Що від того буде біда. Усім біда. Батько наказав лаштувати ордалії. Вас проведуть через залізо. Кого обпече – пошлють до богів.

      – Розпечене залізо?

      Томирад відчув, як сіпнулося гаряче тіло дівчини.

      Онуку Горана струсили дрижаки. Княжич притиснув її до себе, відчув на губах шовковисте волосся.

      «Добре, що не плаче», – гайнула в його голові зайва думка. Доброслава плакала рідко, натомість ходила з воями на полювання й у розвідки. Дівчина з роду Тура мала на тілі бойові шрами, залишені не лише кігтями хижаків. Відколи плем’я зустріло жінок-воїтельок зі знаками Богомола, старійшини не забороняли сильним і спритним дівчатам навчатися військової справи. Така політика була тим більш доречною, що програні битви зменшили число боєздатних мужів.

      Доброслава раптом випручалась з обіймів княжича.

      – Кого ще пектимуть залізом? – спитала вона.

      – Усіх вродливих дівчат… Кажуть.

      – Значить, і Спірку, і Риску теж?

      – Певно, що так. – Княжич й сам подумав про цих Славкових одноліток. Вони були неродовиті, з тяглових сімей, але за теперішніх обставин про це можна забути. Спірка і Риска навчалися військового мистецтва разом з Доброславою. Їм також не бракувало ані спритності, ані мисливського досвіду. Одній людині в лісах ніяк не вижити, а утрьох – можна спробувати.

      – Ми разом підемо, – наче підхопила Томирадову думку дівчина. – Треба їх розбудити.

      – А маєте куди йти?

      – Куди? – Онука Горана на хвилину задумалася. – Таж бісова намова швидко не розвіється. Твій батько у божих справах впертий… Треба буде принаймні зиму десь перебути. На схід дороги немає…

      – На північ також. Тамтешні князі батькові ближні. Вас упіймають і йому видадуть.

      – Якщо впіймають.

      – Там болота, і всі проходи під наглядом. Або вигибнете у трясовинні, або ж вас уполонять.

      У вежі на довгі хвилини запала мовчанка. Було чути лише шарудіння мишей під кліттю.

      – У Кракових землях і у франків почались війни, – розірвала мовчанку дівчина. – Там не лише дороги – усі стежки засідками перекриті. Значить дорога одна – в гори.

      – Там бісопоклонники і людожери.

      – Краще вони, аніж живцем горіти на жертовнику. Кажуть, що в горах є печери і закинуті засіки. Знайдемо там міцну криївку, відіб’ємося й від бісопоклонників. А звір у горах і зимою не переводиться. Не пропадемо.

      – Ведмеді…

      – До Пека ведмедів!

      Онука Горана двома руками розсунула борти князенкового жупану:

      – Поцілуй мене!

      – Славко!

      – Ще! Ще!

СКАЧАТЬ