Шлях Богомола. Імператор повені. Володимир Єшкілєв
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Шлях Богомола. Імператор повені - Володимир Єшкілєв страница 6

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Маю до тебе питання, Макарію, – звернувся до диякона стратег.

      – Мене, найсвітліший, охрестили Феодором.

      – Феодор помер. Житиме Макарій.

      – Чи дозволено запитати, що трапилось з дияконом Феодором? – після хвилинного мовчання поцікавився перехрещений.

      – Підозрюваний у чорнокнижництві та планетництві Феодор відкинув копита у в’язниці і пішов на суд Божий. Опівдні відспівали.

      – А я?

      – А ти тепер мій раб, і підозр на тобі нема. Ось так, Макарію… – Стратег перехопив погляд, кинутий колишнім Феодором на кіфаристку. – Вона нічого не чує, їй вуха залито воском.

      «А як тоді вона грає?» – подумки здивувався тепер уже Макарій.

      Леонтій немов почув:

      – У мене вправні раби, – сказав і зі смаком приклався до чаші. – Багато чого вміють… Випий вина, чоловіче, воно із самого Кіпру. Солодке. Сідай до столу, не бійся.

      Макарій обережно, аби не зачепити дорогого посуду, присів на подушки навпроти Леонтія. Аромати вишуканих страв заповзли до його носа і зростили число бажань. Стратег власноручно налив до його келиха темного, як кров, вина.

      Він зачекав, поки новий раб побачить пияцьке побажання, нашкрябане на дні келиха, поки струсить з куцої бороди пролиті краплі, вирівняє збите винним духом і довгим ковтком дихання. Відтак спитав:

      – Смачне в мене вино?

      – Так, найсвітліший. Солодке й густе, зі старої й благословенної Богом лози.

      – Любиш життєві радощі?

      – Не без того.

      – Бачу, що не сподобився ти твердості у духовному покликанні. – Стратег відкинувся на подушки і весело дивився на колишнього клірика.

      – Людина, за словами праведних, єсмь істота недосконала, приречена на земні спокуси.

      – А що знаєш про смерть?

      – Що її Божим творінням не оминути.

      – Куце твоє знання, рабе.

      – У Писанні сказано про дві смерті. Є перша смерть, неостаточна. І є друга, остаточна, якої не пізнають лише ті, хто воскрес для тисячолітнього Христового царства.[8] Перша смерть є вмиранням тіла, друга є припиненням буття грішників, безповоротною погибеллю у вічній скорботі та у вогненному озері. Давні юдеї також знали про другу смерть, яку розуміли як виключення з воскресіння, залишення у гробах та піддання прокляттю вічному…

      – Досить, – зупинив його Леонтій. – У Писанні ти начитаний, бачу. Проте мене цікавить лише перша смерть, тілесна. Точніше, я хочу знати, як від неї тікати.

      «Ось іще один із тих, хто прагне безсмертя земного паче життя вічного, – подумки посміхнувся Макарій. – Зрештою, Мефодій Патарський не відносив безсмертя до зла».[9] Вголос сказав:

      – Нікому ще, найсвітліший, не вдалось здобути безсмертя до виповнення часів.

      – Мені, рабе, безсмертя без потреби, – СКАЧАТЬ



<p>8</p>

 Див: Об’явл. 20:6.

<p>9</p>

 Мефодій Патарський. Про воскресіння, проти Орігена, 22.