Шлях Богомола. Імператор повені. Володимир Єшкілєв

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ кивнув, змітаючи бородою медвяні краплі з нашийної гривні – золотої ознаки речника. Йому минуло вісімдесят, він був з роду Тура й, на відміну від більшості старих воїв, знав гірку ціну тих щасливих обставин, що забезпечують майстрам битв довге життя. Горан міг би сказати більше й точніше за князя. А також згадати доречні й повчальні приклади з минулих часів. Але в цьому зібранні він був єдиним туричем. Можливо, лише завдяки цьому його й покликали сюди. Тому речник лише кивнув, намагаючись, щоби у його киванні було не менше гідності та статечної загадковості, аніж у киванні старшого жерця.

      – Могитич Пустень, – вів далі Чоломир, – казав мені на вершині літа, що у древлянського князя була донька небуденна на вроду і могитичі древлянські отримали слово від свого Даждьбога, що врода та не випадкова і не блага. Що в нутрі князівни оселилася тінь Богомола.

      – Так, – підтвердив Волх. – Чув про таке. Пожертвували тією дівою мужі древлянські.

      – Воля богів сувора. – Князь уважно дивився на жерця, намагаючись зрозуміти, що означає глибока тризуба зморшка, що раптово з’явилася над тим місцем, де у Пекича зрослись брови.

      Жрець кинув погляд на бік братини, де златоковаль зобразив птаха з людською головою. «Сірін», – назвав він подумки ім’я птаха. Пророчим Сірінам вклонялися роди, які жили на півночі, на берегах великого зимного озера. За молодих літ він мав звідти наложницю. Добру, лагідну, синьооку. Співала йому пісні своїх родичів – тужливі, наче придавлені низьким північним небом. Померла озерна жінка при перших пологах.

      «Цікаво, – подумав Волх, – двічі народжені озерних племен такі ж лякливі, як і древлянські?»

      – Волю богів треба шанувати, – мовив він вголос. – Проте, мудрий княже, ані Пек Заступник, ані Хорс Вседержитель своєї волі нам поки що не явили.

      – А якщо в наших дівах також замешкав дух Богомола? Навіть потворні з родовичів народили красунь. Такого ніколи не бувало, й від старих Сил ми подібного знамення не бачили. – Князь не відривав очей від жерцевого обличчя. Томирад тим часом знову наповнив братини і батькову чашу медом.

      Волх не встиг відповісти, як почувся різкий, наче вороняче каркання, Горанів голос:

      – Згадайте рік Скаженого Вепра.

      Князь запитально подивився на радника. У рік Скаженого Вепра, шістнадцять років тому, він – молодий безтурботний багатир з роду Куни – жив з воями на східному прикордонні старих племінних земель. Що відбувалося тоді у городищах, пам’ятав скупо.

      – Нагадай нам, премудрий Горане, про те, що даремно забули ми, – дозволив Чоломир.

      – У рік Скаженого Вепра, коли зачаті були усі ті теперішні діви, що знаменням вроди відмічені, сталася перша сутичка з лютими відьмами, що йдуть шляхом Богомола, – розмірено почав Горан, дивлячись повз владників, немов читаючи тільки одному йому видимі письмена на стіні покою. – Тоді нерозумний Лович викрав одну зі служниць демона й беззаконно втішився з нею. СКАЧАТЬ