Название: Трістрам Шенді
Автор: Лоренс Стерн
Жанр: Зарубежная классика
isbn: 978-966-03-5103-5, 978-966-03-6752-4
isbn:
Нехай тому читач зволить почекати повного роз’яснення всіх цих питань до майбутнього року, – коли відкриється ряд речей, про які він і не підозрює.
Том ІІІ
Multіtudіnіs іmperіtae non formіdo judіcіa; meіs tamen, rogo, parcant opusculіs – іn quіbus fuіt proposіtі semper, a jocіs ad serіa, a serііs vіcіssіm ad jocos transіre.
Розділ І
– Бажав би я, лікарю Слоп, – мовив дядько Тобі (повторюючи лікареві Слопу своє бажання з великим жаром і жвавістю, ніж він його висловив уперше)[140] – бажав би я, лікарю Слоп, – мовив дядько Тобі, – щоб ви бачили, які величезні армії були у нас у Фландрії.
Бажання дядька Тобі зробило лікареві Слопу погану послугу, чого ніколи і в помислах не було у мого дядька, – воно його збентежило, сер, – думки доктора спершу змішалися, потім утекли, так що він був абсолютно безсилий знову їх зібрати.
У всяких суперечках, – між чоловіками або між жінками, – стосуються вони честі, вигоди чи любові, – нічого немає небезпечніше, мадам, аніж бажання, що приходить ось так ненавмисно звідкись зі сторони. Найвірніший, узагалі кажучи, спосіб знесилити таке адресоване вам бажання полягає в тому, щоб цю ж хвилину стати на ноги – і, у свою чергу, побажати хотію́ що-небудь рівноцінне. – Швидко вирівнявши таким чином рахунок, ви залишаєтесь як були, – часом навіть придбаєте вигідніше положення для нападу.
Це буде повністю мною роз’яснено в розділі про бажання. —
Лікареві Слопу цей спосіб захисту був незрозумілий, – лікар був збитий з пантелику, і суперечка припинилася на цілі чотири хвилини з половиною; п’ять хвилин були б для нього згубні. – Батько помітив небезпеку, – суперечка ця була однією з найцікавіших суперечок у світі: «З головою або без голови народиться немовля, предмет його молитов і турбот»? – він мовчав до останньої секунди, чекаючи, щоб лікар Слоп, до якого адресовано було бажання, скористався своїм правом його повернути; але примітивши, повторюю, що лікар зніяковів і втупився розгубленими, порожніми очима, як це властиво буває збитим з пантелику людям, – спочатку в дядька Тобі – потім у нього самого – потім угору – потім униз – потім на схід – потім на північний схід і так далі, – пробіг поглядом уздовж плінтуса стінної обшивки, аж поки досяг протилежного румба компаса, – після чого почав рахувати мідні цвяшки на ручці СКАЧАТЬ
138
139
Я не страшуся судження людей нетямущих, але все ж таки прошу щадити мої писання, в яких наміром моїм завжди було переходити від жартів до серйозного й назад – од серйозного до жартів.
140
Див. т. ІІ, с. 139. –