Життя і неймовірні пригоди солдата Івана Чонкіна. Переміщена особа. Владимир Войнович

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ снарядами, я угледів, як загорівся один самольот, а потім другий, третій і четвертий, і всі чотири попадали на землю…»

      – Це треба ж! – не витримала Тайка Горшкова.

      – Єхтийох! – одізвалась і Чернота.

      «…Це була тяжка робота, Нюра. Деякі люди думають, Нюра, що це легко збивати вражеські самольоти. А це нелегко. Тому приходиться, сражаючись, робити декілька фігур вищого пілотажу і літати як у обикновенному положенії, так і догори колесами. А ще, звичайно, треба про те подумати, що там, у тих вражеських самольотах, тоже сидять люди, такі ж, вроді нас із вами, тілько що говорять по-другому. І, може буть, у них тоже єсть і жони, і діти, і батьки, а также всякі другі родичі, дальні і близькі, і їм тоже буває дуже неприязно, коли приходить до них похоронка, що він погиб смертю храбрих за родіну і за Гітлєра. Но що ж поробиш, Нюра, єслі йде война і ці люди не хотять понімать, що і у мене тоже єсть хтось, хто дорогий моєму гарячому воїнському серцю? Хто мені дорогий, то це я маю в виду вас, звичайно. І коли я вспоминаю, Нюра, вас, ваші очки і вашу улибку і то, що німецько-фашисти зробили із вами, однявши вашу корову, то з новою утроєною силою починаю бити цих стерв’ятників. І от котрих я побив, а которі кинулись навтьоки, но один наглий продолжав свій польот дальше, а у мене нема вже патронів, і кончились боєприпаси, і бензину тоже всього нічого. Но тоді з послєдніх сил догнав я цього уходящого стерв’ятника і всією силою ударив його своїм тарантом…»

      – А що таке тарант? – спитала одна із близнючок.

      – А це там на самольоті є така як би дубина, – пояснила Горшкова Тайка, – коли патрони кінчаються, так б’ють обикновенно тарантом.

      «…Ось ударив я його своїм тарантом і бачу: самольот загорівся, а льотчик схопився за голову і кричить: капут, капут. А коли я спустився на землю, то до мене підійшов наш командир і сказав: «Ти, Ваня, дуже добре сражався сьогодні в нерівному воздушному бою, і я тебе за це награждаю красним орденом Бойового Красного Знамені».

      І так ось я по ночах, коли, буває, після нерівного воздушного бою не спиться чи, допустім, клопи кусають, і думаєш про всю прошедшу жізнь, я думаю, що було у мене таке щасливе время, коли ми з вами зустрілись у селі Красне, і що якби не ці прокляті німці, то ми создали би крепку і дружну нашу сім’ю, і ви би рожали дітей, і виховували, а я би робив у колгоспі чи навіть на заводі. І за вами би завсігди ухажував зо всією моєю сердечністю і уваженієм».

      Слухаючи це, обидві близнючки пустили сльозу, а Зінаїда Волкова заридала і з плачем вибігла з хати.

      Так і пішло. По суботах жінки йшли до лазні, потім до Нюри. Деякі зі своїми табуретками, з рукоділлям, іноді з пригощенням якимсь. Збиралися, лузали смажений горох, коли траплялося, пили чай вприкуску чи вприглядку, хто в’язав, хто ськав воші в сусідчиній голові, слухали, зітхали, обговорювали, плакали, розповідали про своїх, згадували минуле життя, думали про майбутнє, від якого, між іншим, радості не очікували. І вже стало це таким СКАЧАТЬ