Айвенго. Вальтер Скотт

Чтение книги онлайн.

      – Ну ти й нахаба!..

      – Забрати у нього золото! – знову загорлали решта розбійників. – Вогонь сюди!

      Запалали смолоскипи, у Гурта відібрали гаман, і, зшаленілий, він, скориставшися гармидером, вихопив із рук одного з розбійників величезний дубець та сильно вдарив того по спині. Він міг би втекти, одначе не хотів залишатися без свого майна, і свинопаса знову скрутили.

      – Шахрай! – заревів забитий розбійник, кидаючись до Гурта. – Ти зламав мені спину, і я тебе провчу як слід!

      – Зачекай, – мовив інший, на вигляд найстарший серед лісової братії. Він замислено вертів у руках розшитий шовком гаманець Ревекки. – Схоже, раб каже правду. Його господар – мандрівний лицар, тож нехай забирається…

      – Це не за правилами, – закричали розбійники. – Хлопця треба покарати!

      – Що ж, нехай буде по-вашому. – Ватажок покликав до себе кремезного парубка. – Ану, Мірошнику, бери свою дубову подружку, а ви, хлопці, відпустіть молодця й дайте йому такий самий кийок. Нехай б’ються чесно. Хто переможе – тому й жити…

      Обидва бійці зійшлись і почали завдавати удари один одному так спритно і швидко, що на галявині довго було чути лише безперервний тріск сухого дерева. Нарешті Мірошникові урвався терпець, і він, грізно сопучи, почав наступати, однак Гурт, захищаючись, викрутився з-під його удару, несподівано скинув кийок над головою та щосили вдарив супротивника по чолу. Розбійник упав як підтятий та витягся в увесь свій здоровенний зріст на траві під схвальний свист розбійників.

      – Ну, приятелю, й пощастило ж тобі! Можеш іти, – посміхнувся ватажок, повертаючи Гуртові гаман із грошима. – Я дам тобі проводирів, доведуть до пагорба, а далі ти сам відшукаєш свого лицаря… І мовчи про те, що з тобою сталося, – тобі ж буде спокійніше!

      На цьому вони розійшлися, і свинопас невдовзі щасливо дістався намету Лицаря, Що Втратив Спадщину.

      Він одразу ж виклав усі подробиці різноманітних подій, які йому довелося пережити сьогодні ввечері, і лише потім, утомлений, розлігся на ведмежій шкурі перед входом до шатра, щоб ніхто не міг потривожити сон його хазяїна, котрий мав відновити сили перед другим днем турніру.

      Ніч була тиха, міріади зірок переморгувалися на оксамитовому небосхилі.

      Розділ 11

      Щойно сонце з’явилося над обрієм, глядачі зусібіч потяглися до зеленої галявини, щоб устигнути посісти найкращі місця.

      За звичаєм, цього дня лицарі мали битися невеликими загонами – партіями, причому дозволялося застосовувати меч і сокиру, але використовувати кинджали забороняли. Такі змагання були набагато небезпечнішими, ніж ті, що відбувалися першого дня. Не тільки клинки важкої зброї загрожували життю бійців; копита згарячілих коней нерідко страшно калічили тих, хто був вибитий з сідла й не міг учасно підвестися через вагу обладунків.

      Згідно з тими-таки звичаями, Лицар, Що Втратив Спадщину очолив першу партію, СКАЧАТЬ