Айвенго. Вальтер Скотт

Чтение книги онлайн.

      – Якщо її землі будуть мені до душі, то й від такої нареченої я не відмовлюся, – відгукнувся де Брасі. – Ваша високість із надлишком справдить усі обіцянки, що дав своєму вірному васалові.

      – Чудово! – вигукнув принц, підводячись. – Перекажіть дворецькому, хай він потурбується запросити леді Ровену та її погано вихованого опікуна. І жодних відмовок – їхня присутність на нашому вечірньому бенкеті є обов’язковою…

      У цей момент з’явився слуга і, вклонившись, подав принцеві Джону невеликий конверт, запечатаний червоною сургучевою печаткою.

      – Доставлено гінцем, судячи із зовнішності – французом, – відповів слуга на запитальний погляд принца. – Наказано передати особисто.

      Пробігши очима короткого листа, принц зблід і, відвівши убік де Брасі й Фіц-Урса, переказав їм зміст послання. У ньому було лише кілька слів: «Будьте обережні й ще раз обережні – звір зірвався з ланцюга!»

      – Це означає, – мовив принц, – що мій брат Ричард вирвався з полону на волю і зараз прямує до Англії.

      – У такому разі, – насумрився Фіц-Урс, – нам і нашим прибічникам слід зібрати всі сили в одному місці – у Йорку. Інакше буде запізно.

      – Дякую, Вальдемаре. – Принц Джон трохи повеселішав. – Одначе сьогоднішній вечірній бенкет усе-таки відбудеться. Й от що… – Він покликав слугу, який приніс листа, і тихо наказав: – Нехай нагодують гінця, а ти, не гаючи жодної хвилини, мчи в Ашбі. Перекажи євреєві Ісааку, щоб до заходу сонця надіслав мені дві тисячі крон. Ось тобі мій перстень на підтвердження, що ти від мене. Він знає – навіщо. Решта грошей має бути вручена мені в Йорку не пізніше ніж за десять днів. Інакше старому не жити. Йди…

      Услід за від’їздом принца Джона почали розходитися й інші глядачі.

      Вечірній бенкет був вище за будь-які похвали.

      Замок і маєток Ашбі належали Роджерові де Квінсі, графу Вінчестеру, який вирушив разом із королем до Палестини. Принц, зовсім не відчуваючи докорів сумління, користувався його майном і скликав безліч гостей, був люб’язним та веселим, намагався вразити розкішшю страв і напоїв.

      Седрика й Ательстана він зустрів надзвичайно ввічливо та висловив глибокий жаль стосовно того, що леді Ровена через хворобу не змогла прийняти його запрошення. Принц звелів провести гостей на призначені для них місця й, ледве стримуючи сміх, обмінявся з Фіц-Урсом поглядами – обидва сакси були вбрані у свій старовинний дорогий одяг, що передавався з покоління до покоління, і серед норманських чепурунів мали вигляд опудал.

      Принц Джон посів своє місце навпроти Седрика, і бенкет покатився, як барильце з елем зі стрімкої гори, – слуги одну по одній міняли страви, все частіше піднімалися заздоровні кубки, лунали сміх, захмелілі вигуки, музика, поки нарешті не настав час останньої кругової чаші.

      – Випиймо за здоров’я Вілфреда Айвенго, героя сьогоднішнього турніру. – Принц трохи підняв кубок, зиркнувши спідлоба на Седрика. – Прикро, що його СКАЧАТЬ