Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності. Олександр Зубков

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ тобі за все, – промовив Матвій і міцно обійняв приятеля, щиро сподіваючись, що вони ще зустрінуться.

      За півгодини нові знайомі, яких доля звела таким незвичайним чином, вже прокладали собі шлях в непроглядній хащі бразильських лісів. Дорога до річки зовсім не була схожа на ту, якою супроводжував Куідель експедиційну групу Володимира, і Матвію довелося випробувати на собі всю суворість джунглів. Колючі гілки били по руках і обличчю, часом залишаючи криваві подряпини. Але вандрівники не звертали на це уваги. Вони впевнено просувалися вперед, крізь густу завісу рослин. Зустрівши на своєму шляху ділянку з густо переплетених між собою гілок, Матвій узяв сокиру і хотів розчистити собі шлях, але Куідель зупинив його.

      – Якщо ми будемо витрачати час на прокладання дороги, – тихо мовив він, – нам ні за що не добратися до річки до заходу сонця. Будемо обходити такі місця.

      Матвій мовчки кивнув і вони пішли в обхід. Проходячи крізь густу гущавину, складно було визначити, як довго ще до заходу, тому що вікові дерева не тільки закривали собою небо, але навіть не пропускали сонячне світло. Деякі ділянки настільки поглинула імла, що мандрівники не могли розрізнити предмети навіть в декількох метрах від себе, тому Матвій тримався Куіделя на відстані витягнутої руки. Коли вони покинули гущавину і вийшли на галявину, залиту сонячним світлом, Матвій прижмурив очі й промовив:

      – Мені здається, що такі непрохідні нетрі можуть стати нам хорошим притулком вночі. З одного боку заглибимося в них за допомогою сокири, а з іншого – завалимо вхід важкими гілками.

      – Від великих хижаків це нас вбереже, – погодився Куідель, – але ти забуваєш про змій. Вони полюбляють відшукувати пташині гнізда в таких хащах, тому подібна перешкода їх не зупинить. Єдиний шанс спокійно провести ніч – досягти річки. Там я покажу тобі, як можна захиститися.

      І чоловіки пішли далі, залишивши найскладнішу ділянку шляху позаду. Незабаром вони вийшли на прокладену стежку, і, судячи з того, що Куідель пересувався впевнено і швидко, можна було сподіватися досягти річки до заходу. Тепер сонце дарувало їм значно більше світла, не дивлячись на велику кількість рослинності. Його косі промені проникали крізь метушливе листя, ілюзорно розширюючи й без того неосяжний простір. За дві години вони звернули зі стежки і пішли на захід. Визначити напрямок не становило жодних проблем, оскільки сонце світило їм прямо в обличчя. Пройшовши ще хвилин п'ятнадцять, Куідель зупинився і завмер.

      – Чуєш? – пошепки запитав він. – Ми на вірному шляху.

      Матвій напружив слух, однак окрім шерехтіння листя і тьохкання птахів нічого не чув.

      – Дивно, – так само тихо вимовив він, – я міг чути шум річки з табору, а тепер, коли ми набагато ближче до неї, не можу його вловити.

      – Тут немає нічого дивного, – пояснив Куідель. – Ти чув річку вночі. Нічні джунглі сильно відрізняються від джунглів, осяяних сонячним світлом. Вночі тут правлять інші закони, які навіть я часом не в змозі зрозуміти. СКАЧАТЬ