Самсон і Надія. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

      – А до гетьмана?

      – Як усі, – обережно відповів Самсон. – Так само, як і до його німців!

      – Ага, – закивав Найден. – А директорії співчували?

      – Чому? – здивувався хлопець питанню.

      – А нашій, робітничій владі?

      Самсон подивився раптом на співрозмовника з реальною жалістю в погляді.

      – Вам співчуваю, – сказав він, маючи на увазі саме цього втомленого, не виспаного співрозмовника з майже втраченими через спосіб життя рисами обличчя.

      Найден помовчав, потім підійшов до столу, узяв написану напередодні реляцію, знов опустився в крісло.

      – Я можу вам допомогти, тільки якщо ви захочете допомогти нам, – сказав він.

      – Це як же?

      – Ми мусимо зупинити вуличний бандитизм і безлад. Нам потрібні рішучі, – при цьому Найден кинув погляд на пошарпану бинтову пов’язку Самсона, – рішучі й грамотні люди… Якщо ви погодитеся, цей стіл буде вашим робочим столом! І весь кабінет буде вашим! Ми тут іще канапу поставимо, щоб можна було відпочити, не покидаючи приміщення!

      – Це як? Ким я тут буду? – Самсон роззирнувся на всі боки, приміряючись до кабінету.

      – Ну за посадою – це ми вирішимо, а по службі будете боротися з грабунками, будете на варті порядку! Усім, чим зможемо, ми вас забезпечимо. Талони в радянську їдальню я вам зможу хоч завтра видати, якщо погодитеся!

      Самсон трохи затримався з відповіддю. У його пам’яті знову блиснула шабля, якою вбили батька, і друга шабля, що відсікла його вухо, вухо, яке лежить тепер тут, у цьому кабінеті, у верхній лівій шухляді батьківського столу. Виходило так, що сам стіл переїхав із квартири до міліцейської установи, щоб помститися за смерть господаря, щоб узяти участь у боротьбі за лад, якого тепер не було ніде, навіть у самій його, Самсона, квартирі, де лежали вкрадені та награбовані Антоном і Федором речі.

      – А зброю дасте? – Він подивився на співбесідника пильно, майже вимогливо.

      – Звичайно!

      – Я згоден, – сказав Самсон, і тут же його губи пересохли. Захотілося чаю, уже трохи прохололого, а значить, не такого пекучого.

      – Правильно, – кивнув Найден. – Зараз я принесу папір, і ми все оформимо за правилами.

      – І можна буде з шухляд речі забрати?

      – Це ж ваш стіл, можете забрати, можете зберігати. Тільки опечатування має товариш Пасічний зняти. Він опечатував, він і розпечатувати має.

      12