Галицька сага. Невиправдані надії. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

      Було зрозуміло, що наступна атака буде не такою примітивною, як попередня…

      Протягом цього дня артилерія сім разів зупиняла обстріл території Цитаделі, щоб охололи дула, сім разів польський гарнізон відбивав атаки, причому двічі вони переростали в рукопашні сутички. Зрештою, ціною неймовірних зусиль вермахту вдалося заволодіти гребнем захисного валу, але далі німці просунутися не змогли.

      На вечір шістнадцятого вересня генерал Плісовський, поранений під час одного з авіанальотів (а на допомогу артилерії Гудеріан задіяв і авіацію) прийняв рішення залишити Берестейську фортецю.

      – Куди ми підемо? – запитав його начальник штабу групи «Берестя» підполковник Горак.

      У якомусь бою (він вже й забув їхній лік) його контузило, тому час від часу Горака нудило.

      – Підемо на Тересполь.

      Генерал Костянтин Плісовський говорив про місто на заході від Берестя. До нього було лише кілька кілометрів.

      – Фортецю втримати ми не можемо! – впевнено сказав він. – Що там чути з Варшави?

      Перш ніж відповісти, Алоїз Горак вкотре виблював під стіну каземату, де вони перебували.

      – Електростанція розбита, але радіо працює, – нарешті сказав він. – Німці захопили Зельонку.

      Плісовському не треба було дивитися на мапу, щоб оцінити ситуацію. Місто Зельонка лежало на схід від столиці, і якщо німці вже там, то це могло значити тільки одне: навколо Варшави замкнулося кільце оточення.

      – Якщо німці вже тут, то нічого доброго й у Варшаві немає! – мовив Плісовський. – Відходимо! Підполковнику, розпорядіться до третьої години зібрати тут усіх вцілілих.

      Командувач фортечної піхоти Юліан Сосабовський повідомив, що на північному острові перебуває маршовий батальйон капітана Вацлава Радзишевського.

      – Відправте туди когось, щоб почекали до четвертої години, за потреби прикрили наш відхід, а потім самі відступили до Тересполя! – наказав Плісовський.

      – Слухаюсь, пане генерале!

      Підполковник Сосабовський поспішив виконувати наказ.

      Тим, кому доручено було повідомити рішення генерала Плісовського про відхід, став шеренговий Богдан Вовк. Він уже збирався разом з усіма відправитися на Тереспольське укріплення, щоб вже звідтам рушити до визначеного генералом міста, як несподівано для себе отримав наказ пробратися до незнайомого йому капітана, який невідь-яким чином опинився на північному острові. Але у війську накази не обговорюються, тому Богдан, міцно стискаючи в руці гвинтівку, пригнувшись (хоч це було даремно – темно, хоч в око стрель), побіг на північ. Після вісімнадцятигодинного обстрілу земля нагадувала місячну поверхню, котру він, ще бувши студентом, однієї ночі спостерігав у телескоп, але, на відміну від Місяця, тутешні «кратери» були невидимі й перемішані з битою цеглою. Декілька разів звалившись у вирви і роздерши шкіру на руках, Богдан усе ж добрався до розташування маршового СКАЧАТЬ