Ім’я рози. Умберто Эко

Чтение книги онлайн.

      – Квінтильян, – перебив мій учитель, – твердить, що сміх належить стримувати в панегірику, з огляду на гідність, але його слід заохочувати в багатьох інших випадках. Тацит восхваляв іронію Кальпурнія Пізона, а Пліній Молодший писав: «aliquando praeterea rideo, jocor, ludo, homo sum»[108].

      – То все погани, – відрік Хорхе. – Правило каже: «Проженімо навічно і повсюдно непристойності, дурощі й блазнювання, і не дозвольмо, щоб учень розтуляв уста, виголошуючи таку мову».

      – Але коли Христове слово вже тріумфувало на землі, Синезій з Кирени сказав, що божество зуміло сумірно сполучити комічне й трагічне, а про цісаря Адріяна, мужа звичаїв возвишених і душі naturaliter християнської, Гелій Спарціян твердив, що той умів чергувати хвилини веселощів з хвилинами поважності. І, врешті, Авсоній радить помірковано дозувати серйозне і грайливе.

      – Але Павлін Ноланець і Климент Александрійський остерігають нас проти цих глупств, а Сульпіцій Север каже, що святого Мартина ніхто ніколи не бачив ані в полоні гніву, ані в полоні веселощів.