Ім’я рози. Умберто Эко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Чи, як хто бажає, спосіб звільнитися від багатьох давніх нав'язливих ідей.

      Я переписую цей текст, не думаючи про сучасний світ. Уроки, коли я знайшов текст абата Валле, побутувало переконання, буцім писати слід лише з думкою про сучасне, щоб змінити цей світ. Та минуло понад десять років, і тепер потіхою для літератора (якому повернуто його високу гідність) є змога писати з чистої любові до писання. Тому нині я вільний переповісти – з чистого уподобання оповідати – історію Адса з Мелька, насолоджуючись і втішаючись від того, як безмірно далека вона від нашої доби (тобто доби, коли чування розуму прогнало всіх тих монстрів, яких породило його спання), як дивовижно позбавлена вона зв'язку з нашим світом, як позачасово чужа нашим сподіванням і нашим уявленням.

      Бо книжка ця мовить про книжки, а не про щоденні знегоди, і, читаючи її, ми можемо повторити за великим наслідувачем Томою Кемпійцем: «In omnibus requiem quaesivi, et nusquam inveni nisi in angulo cum libro[12]».

      5 січня 1980 року

      Примітка

      Адсів рукопис розділений на сім днів, а кожен день – на періоди, що відповідають розкладові богослужінь. Підзаголовки від третьої особи додав, очевидно, отець Валле. Та оскільки вони дають читачеві корисні вказівки і звичай цей не був чужим літературним творам тієї доби, написаним народною мовою, я не вважав за доцільне їх опускати.

      Певні сумніви викликало у мене те, як Адсо визначав канонічні часи, і не лише тому, що у різних місцевостях та в різні пори року їх визначали по-різному, але й тому, що у XIV сторіччі, ймовірно, вже не дотримувалися з абсолютною точністю вказівок, поданих у Правилі святого Бенедикта.

      Одначе, щоб читачеві зручніше було орієнтуватися, гадаю, що можна дотримуватися такого їх визначення, виснуваного почасти з самого тексту, а почасти з порівняння первісного правила й опису чернечого життя, що його подав Едуард Шнайдер у праці «Les heures Bénédictines»[13]:

      Полуношниця (яку Адсо іноді називає також давнім словом Бдіння). Між 2.30 та 3-ю годиною ночі.

      Хвалитни (які в давнішій традиції мали назву Утреня). Між 5-ю та 6-ю ранку, закінчуються, коли ледь світає.

      Час перший. Коло 7.30, незадовго до світанку.

      Час третій. Коло 9-ї години.

      Час шостий. Полудень (у монастирях, де ченці не працювали на полі, і взимку це був також час трапези).

      Час дев'ятий. Між 2-ю та 3-ю годинами пополудні.

      Вечірня. Коло 4.30, перед заходом сонця (правило приписує вечеряти, коли ще не запали сутінки).

      Повечер’я. Коло 6-ї години (найпізніше о 7-й годині ченці вкладаються спати).

      Обрахунок базується на тому, що наприкінці листопада у Північній Італії сонце сходить коло 7.30 ранку і заходить коло 4.40 пополудні.

      Абатство

      К – Лічниця

      J – Лазні

      А – Вежа

      В – Церква

      D – Внутрішній дворик

      F СКАЧАТЬ