Ім’я рози. Умберто Эко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Йоан ніколи мене не любив, але завжди ставився з шанобою. Бо саме він десять років тому дав мені змогу уникнути судового процесу, наказавши вступити до бенедиктинців.

      – То хто ж бажав тобі зла?

      – Усі. Вся курія. Вони двічі пробували вбити мене. Намагалися затулити мені рота. Ти ж знаєш, що сталося п’ять років тому. Два роки до того було засуджено нарбонських беґінів, і Беренґарій Таллоні, який був одним із суддів, звернувся до Папи з клопотанням. То були важкі часи, Йоан уже був видав дві булли проти спіритуалів, і навіть Михаїл Чезенець здався – до речі, коли він приїздить?

      – Буде тут через два дні.

      – Михаїл… Стільки часу я його вже не бачив. Тепер він прийшов до тями, зрозумів, чого ми хотіли, адже Перуджійська капітула визнала за нами рацію. Але тоді, у 1318 році, він скорився Папі і віддав йому в руки п’ятеро спіритуалів з Провансу, які не хотіли йти на компроміс. їх було спалено, Вільяме… Ох, як се жахливо! – Він сховав голову між руки.

      – Але що ж достеменно сталося після того, як Таллоні подав клопотання? – спитав Вільям.

      – Йоан мусив знов оголосити дискусію, розумієш? Мусив, бо в курії були люди, які сумнівалися, францисканці з курії теж – сі фарисеї, гроби поваплені, готові продатися за пребенду, теж були охоплені сумнівами. Саме тоді Йоан попрохав мене написати пам’ятку про убогість. Вона вдалася мені на славу, Вільяме, хай простить Господь мою гординю…

      – Я читав її, Михаїл мені показував.

      – І серед наших дехто вагався, приміром, провінціял Аквітанії, кардинал Сан Вітале, єпископ Каффи…

      – Дурень, – мовив Вільям.

      – Хай спочиває в мирі, він переставився два роки тому.

      – Бог не був такий милосердний. З Константинополя прийшла неправдива чутка. Він і далі серед нас, і мені казали, що він буде одним з леґатів. Бережи нас, Господи!

      – Але він – прибічник тез Перуджійської капітули, – сказав Убертин.

      – У тім, власне, й річ. Він належить до того різновиду людей, які завжди є найкращими помагачами своїх супротивників.

      – Правду кажучи, – сказав Убертин, – тоді теж він не надто допоміг справі. Зрештою, насправді все скінчилося нічим, але принаймні не утвердилась думка, буцім ідея ся єретична, а це важливо. Тому інші так і не простили мені. Вони намагалися всіляко мені шкодити, сказали, буцім я був у Захсенгавзені три роки тому, коли Людовік оголосив Йоана єретиком. А проте всі знали, що в липні я був разом з Орсіні в Авіньйоні… Вони вирішили, начебто в деяких місцях відозви цісаря відображено мої погляди – чисте тобі божевілля.

      – Не таке вже й божевілля, – мовив Вільям. – Ці думки підказав йому я, взявши їх з твоєї Авіньйонської пам’ятки і з деяких творів П’єра Ольє.

      – Ти? – радісно-здивовано вигукнув Убертин. – Отже, ти признаєш мою рацію!

      Вільям, схоже, збентежився:

      – То були слушні думки для цісаря у той момент, – СКАЧАТЬ