Жак-фаталіст і його пан. Дени Дидро

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ знову хотіла заговорити, він ще раз сказав їй:

      – Я вже казав вам, паніматко, – мовчіть. Відповідатимете, коли запитаю…

      – Що то за черницю вирвали з ваших рук і знайшли повалену додолу в коридорі?

      – Це – наслідок жаху, який навіяли їй щодо мене.

      – Вона ваша подруга?

      – Ні, панотче.

      – До неї в келію ви коли-небудь заходили?

      – Ніколи.

      – І ніколи не робили чогось непристойного чи то їй, чи іншій якій?

      – Ніколи.

      – Чому вас зв'язали?

      – Не знаю.

      – Чому ваша келія не замикається?

      – Я зламала в ній замок.

      – Чому ви його зламали?

      – Щоб відчинити двері й піти на відправу в день Вшестя.

      – Так ви того дня були в церкві?

      – Так, панотче…

      Настоятелька сказала:

      – Це неправда, панотче. Вся громада…

      Я урвала її:

      – … потвердить, що двері до хору були замкнені, що вони знайшли мене долі коло дверей, і ви наказали їм іти по мені. Дехто так зробив, але я прощаю їм і вам, паніматко, що ви наказали. Я прийшла не інших виказувати, а себе боронити.

      – Чому у вас немає ні чоток, ні розп'яття?

      – У мене відібрали.

      – Де ваш молитовник?

      – Відібрали.

      – Як же ви молитесь?

      – Молюся серцем і духом, хоч молитись мені й заборонено.

      – Хто заборонив?

      – Паніматка.

      Настоятелька знову хотіла заговорити.

      – Паніматко, – сказав він їй, – правда чи неправда, що ви заборонили їй молитися? Скажіть: так чи ні?

      – Я гадала й мала підставу гадати…

      – Не про те йдеться. Ви заборонили їй молитися – так чи ні?

      – Заборонила, але…

      – Але, – урвав її архієпископ, – але, сестро Сюзанно, чому ви боса?

      – Мені не дають ні панчіх, ні черевиків.

      – Чому білизна й одіж у вас такі подерті й брудні?

      – Вже три місяці мені не дають білизни, а в одежі я мушу спати.

      – Чому ви спите в одежі?

      – Бо не маю ні заслони, ні ковдри, ні матрацу, ні постелі.

      – Чому не маєте?

      – Відібрали в мене.

      – Їсти вам дають?

      – Я прошу, щоб давали.

      – Виходить, не дають?

      Я мовчала, він додав:

      – Не може бути, щоб з вами так суворо поводились, коли б ви не вчинили якоїсь тяжкої провини.

      – Провина моя в тому, що я не покликана до чернецтва і хочу зректися обітниці, яку дала недобровільно.

      – Справу цю належить розв'язати законам, і хоч би який був їх вирок, ви тим часом мусите виконувати чернечі обов'язки.

      – Ніхто, панотче, не виконує їх пильніше за мене.

СКАЧАТЬ