Жак-фаталіст і його пан. Дени Дидро

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ люди, ті багаті люди не думають уже про мене, і побачите, які вони будуть холодні, коли йтиметься про те, щоб дати мені їхнім коштом уклад. Чому ви гадаєте, що світським людям легше визволити з монастиря черницю без покликання, ніж людям побожним примістити в нього покликану? Хіба легко такій дають уклад? Ех, пане, всі ж відвернулись від мене, коли позов програно, ніхто до мене не приходить.

      – Тільки вповноважте мене, пані, на цю справу, я буду щасливий.

      – Я нічого не прошу, нічого не сподіваюсь, нічого не заперечую; єдина моя надія втрачена. Коли б то я могла сподіватись, що Бог перемінить мене і замість утраченої надії вийти з чернецтва в мені з'являться потрібні для нього прикмети… Але це неможливо. Ця одежа прикипіла до моєї шкіри, до моїх кісток і душить мене ще більше. Ох, що за доля! Бути назавжди черницею і почувати, що завжди будеш поганою черницею! Усе життя своє битись головою об ґрати в'язниці!..

      На цім слові я почала кричати, хотіла стриматись, та не могла. Пан Манурі, украй цим здивований, сказав мені:

      – Чи можу я запитати вас про щось, пані?

      – Питайте.

      – Чи не має таке глибоке горе якоїсь таємної причини?

      – Ні, пане. Я ненавиджу самотнє життя, тепер ненавиджу і почуваю, що ненавидітиму довіку. Я не зможу підкоритися безглуздю, якого повен день самотниці; це – плетиво нісенітниць, які я зневажаю; коли б могла зробити це, то зробила б; скільки разів пробувала я ошукати себе, перемогти – не можу. Я бажала, просила в Бога щасливої духовної тупості своїх товаришок, але не дістала її, Бог мені її не дав. Я все роблю погано, кажу все не до ладу, брак покликання знати у всіх моїх учинках, це видно. Я щохвилини ображаю монастирське життя; мою нездатність називають гордощами, силкуються принизити мене. Провини й кари збільшуються без краю, цілі дні минають у тому, що я міряю очима височінь мурів.

      – Я не можу повалити їх, пані, але можу щось інше.

      – Не треба нічого, пане.

      – Треба змінити монастир. Я за це візьмуся. Знову прийду до вас. Сподіваюся, що вас не сховають. Ви зразу ж матимете від мене звістки. Коли ваша згода, будьте певні, що мені пощастить витягти вас звідси. Якщо з вами надто суворо поведуться, не забудьте повідомити мені про це.

      Коли пан Манурі пішов, було вже пізно. Я повернулася до келії. Невдовзі задзвонили до вечірні. Я прийшла одна з перших, пропустила черниць, знаючи, що мені належить лишатись коло дверей. Справді, настоятелька зачинила їх переді мною. За вечерею вона, ввійшовши, дала мені знак сісти долі посеред трапезної. Я скорилася, і мені дали хліба з водою, я з'їла трохи, зросивши його слізьми. Наступного дня радили раду; усю громаду скликали судити мене, і присудили: не мати годин спочинку, місяць вистоювати відправу на порозі хору, їсти долі посеред трапезної, три дні вряд прилюдно каятися, поновити постриг і обітницю, постувати через день і щоп'ятниці після вечірні вмертвляти плоть. Я стояла навколішках, спустивши покривало, коли мені зачитували цей вирок.

      Другого ж дня настоятелька прийшла до мене в келію, а за нею одна черниця несла волосяницю й ту грубу полотняну сукню, СКАЧАТЬ