Надходить та година. Джеффри Арчер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мовчання у битві, в якій, вона це знала, не могла перемогти.

      – Будь ласка, запевни мене, Вірджиніє, що ти вже не ведеш справ із покидьками.

      Вона подумала про Десмонда Меллора, Едріена Слоуна та Джима Ноулса, котрих, вона не сумнівалася, батько й на поріг би своєї оселі не пустив.

      – Ні, тату, я засвоїла свій урок і більше не завдаватиму тобі клопотів.

      – Радий це чути.

      – Але ти маєш визнати, що жити в Лондоні лише на дві тисячі фунтів на місяць доволі складно.

      – Тоді повертайся і живи в Кінроссі, де на дві тисячі можна цілком комфортно жити цілий рік.

      Вірджинія дуже добре знала, що це останнє, чого б хотів її батечко, тому вирішила ризикнути.

      – Я швидше сподівалася, тату, що ти міг би знайти спосіб підвищити мою допомогу до трьох тисяч на місяць.

      – Тобі не слід навіть мріяти про таке, – прозвучала негайна відповідь. – Адже після твоїх останніх вибриків я думав урізати твою допомогу наполовину.

      – Але якщо ти це зробиш, тату, як я зможу вижити?

      Вона задумалася, чи не настав момент розплакатися.

      – Будеш, як усі ми, і навчишся жити відповідно до своїх можливостей.

      – Але мої друзі радше очікують…

      – Тоді це не ті друзі. Можливо, настав час розпочати жити в реальному світі.

      – Що ти пропонуєш, тату?

      – Можеш розпочати зі звільнення свого мажордома та доморядниці, котрі, на мій погляд, задарма їдять свій хліб, а потім перебратися в менше помешкання.

      Вірджинію наче грім побив.

      – І ти можеш пошукати собі роботу.

      Вірджинія заридала.

      – Хоча це, якщо подумати, було б безглуздо, адже ти нічого не вмієш робити, хіба тринькати чужі гроші.

      – Але ж, тату, – втерла сльозу Вірджинія, – додаткова тисяча на місяць вирішить усі мої проблеми.

      – Але не мої, – сказав граф. – Тож можеш розпочати жити за своїм новим режимом, сівши на автобус до вокзалу й повернувшись до Лондона другим класом.

* * *

      Вірджинія зроду не їздила у вагоні другого класу і, незважаючи на батьків наказ, не мала наміру починати це робити. Однак під час тривалої подорожі назад до вокзалу Кінґс-кросс вона справді глибоко задумалася над своїм теперішнім скрутним становищем і про те, який вибір їй лишився, щоб більше не випробовувати терпіння дідугана.

      Вона вже позичила незначні суми у кількох друзів і знайомих, і деякі з них уже вимагали від неї повернення, тоді як решта, здавалося, змирилися з тим, що вона вважала ті гроші не позикою, а подарунком.

      Можливо, вона й змогла б навчитися жити без дворецького та куховарки, навідувати Пітера Джонса частіше, ніж «Герродс»[22], і навіть їздити міським автобусом, а не на таксі. Однак єдина річ, на яку вона ніколи не змогла б пристати, – це подорож на метро. Ну, хіба що для відвідин Аннабель. Її щотижневий візит до перукарні також не підлягав обговоренню, СКАЧАТЬ