Клуб «Мефісто». Тесс Герритсен

Чтение книги онлайн.

      – Ангел же сказав їм: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу…»

      «Святий Лука, – подумала Мора, впізнаючи слова. – Лука-цілитель».

      – «…І ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що…»

      Він замовк, раптом спинивши погляд на Морі. Вона подумала: «Невже тобі так дивно бачити мене тут, Деніеле?»

      Священник відкашлявся, глянув у свої нотатки й продовжив читати:

      – «Дитя сповите, що лежатиме в яслах»[2].

      Тепер він знав, що вона сидить поміж його парафіян, та їхні погляди більше не зустрічалися. Ані під час «Cantate Domino» та «Dies Sanctificatus», ані протягом дароприношення та літургії євхаристії. Люди навколо підвелися й посунули вперед, за причастям, та докторка Айлс лишилася на місці. Якщо не віруєш, вкушати гостію й пити вино з іншими – лицемірство.

      «Що я тоді тут роблю?»

      Та все ж вона лишалася, поки проходили заключні обряди, благословення й розпуск вірян.

      – Ідіть з миром во Христі.

      – Дякувати Господу, – відгукнулися парафіяни.

      Служба скінчилася, і люди почали розходитися, застібаючи пальта і вдягаючи рукавиці, доки човгали до виходу. Мора так само підвелась і, тільки ступила в прохід, помітила, що Деніел намагається привернути її увагу, безгучно натякаючи, щоб вона не йшла. Мора знову сіла, завважуючи зацікавлені погляди тих, хто проходив повз її лаву. Вона знала, що вони бачать чи принаймні що уявляють: самотня жінка, спрагла втішних слів священника у Святвечір.

      Чи вони бачили щось більше?

      Вона не дивилася на них. Людей усе меншало, а Мора дивилася просто перед собою, зосередившись на вівтарі. Думаючи: «Уже пізно, мені треба додому. Не знаю, що може з цього всього вийти».

      – Привіт, Моро.

      Вона підвела очі й зустріла Деніелів погляд. Церква ще не спорожніла. Органістка збирала свої ноти, кілька хористів надягали пальта, та в цю мить уся увага Деніела була зосереджена на Морі, наче в залі лишилася тільки вона.

      – Давно ти не заходила, – мовив він.

      – Певно, що так.

      – Здається, з серпня?

      «То ти теж лічив дні».

      Він опустився на лаву поруч із нею.

      – Здивований тебе тут бачити.

      – Нині ж Святвечір.

      – Але ти не віруєш.

      – Обряди мені однаково подобаються. І пісні.

      – Ти тільки для цього прийшла? Заспівати кілька гімнів? Проголосити кілька разів «Амінь» та «Дякувати Господу»?

      – Я хотіла послухати музику. Побути серед людей.

      – Тільки не кажи, що ти сьогодні зовсім сама.

      Мора знизала плечима, засміялася.

      – Деніеле, ти мене знаєш. Я не надто товариська істота.

      – Я просто подумав… ну, я припускав…

      – Що?

      – Що ти будеш з СКАЧАТЬ