Салимове Лігво. Стивен Кинг

Чтение книги онлайн.

      – До речі, як ім’я містера Барлоу?

      Знов повернулася та бритвено-тонка усмішка Стрейкера.

      – Ви запитуєте як уповноважена особа, як… констебль?

      – Аж ніяк. Просто з цікавості.

      – Ім’я мого партнера Курт. Цілком – Курт Барлоу, – сказав Стрейкер. – Ми з ним разом працювали і в Лондоні, і в Гамбурзі. А оце… – майнув він довкола рукою, – наша самовідставка. Скромно. Проте зі смаком. Ми сподіваємося заробляти не більше, ніж на прожиття. Проте обоє ми любимо старі речі, елегантні речі і маємо надію вибудувати собі відповідну репутацію в цій місцевості… можливо, навіть у всьому вашому такому прекрасному регіоні Нова Англія. Як ви вважаєте, констеблю Ґіллеспі, чи є це можливим?

      – Будь-що є можливим, я гадаю, – сказав Паркінс, роззираючись навкруги в пошуку попільниці. Нічого не побачив і струсив сигаретний попіл собі в кишеню плаща. – У будь-якому разі, я надіюсь, на вас очікують найкращі успіхи, і перекажіть містеру Барлоу, коли ви з ним побачитеся, що я постараюся навідуватись.

      – Так я й зроблю, – сказав Стрейкер. – Він надзвичайно компанійський.

      – От і чудово, – сказав Ґіллеспі.

      Він рушив до дверей, зупинився, озирнувся. Стрейкер пильно дивився на нього.

      – До речі, як вам здався той старий будинок?

      – Він потребує ще величезного обсягу роботи, – сказав Стрейкер. – Але ми маємо час.

      – Гадаю, що так, – погодився Паркінс. – Припускаю, ви тут не стикалися ще з пам’лоддю?

      Лоб Стрейкера наморщився:

      – Паммлодью?

      – З юнню, – терпляче пояснив Паркінс. – Знаєте, як вони інколи полюбляють бісити нових людей. Кидають каміння або дзвонять у двері й тікають… такого кшталту речі.

      – Ні, – сказав Стрейкер. – Жодних дітей.

      – Здається, що одного ми нібито втеряли.

      – Справді?

      – Так, – виважено сказав Паркінс. – Справді так. Зараз панує така думка, що ми можемо його й не знайти. Живого, тобто.

      – Який жаль, – промовив Стрейкер безпристрасно.

      – Атож-то й воно. Якщо ви раптом щось побачите…

      – Я, звичайно, повідомлю ваш офіс, терміново, – знов посміхнувся він своєю крижаною усмішкою.

      – От і добре, – сказав Паркінс.

      Він відчинив двері і, не ремствуючи, подивився на зливний дощ.

      – Ви таки пер’кажіть містеру Барлоу, що я буду радий знайомству.

      – Безумовно, я так і зроблю, констеблю Ґіллеспі. Чао.

      Паркінс остовпіло озирнувся:

      – Чвалом?

      Усмішка Стрейкера поширшала:

      – Прощавайте, констеблю Ґіллеспі. Це звичайний італійський вираз, що означає «прощавайте».

      – О? Ну, кожного дня дізнаєшся чогось такого нового, авжеж? Бувайте.

      Він ступив СКАЧАТЬ