На коні й під конем. Блакитна дитина. Анатолій Дімаров

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Чавунець не скину-у! – заголосила Сонька, шарпаючи щосили посудину.

      Я відразу ж узявся їй помагати. Кинувши рогача, підійшов і Ванько.

      Вже удвох смикали ми той чавунець, не жаліючи Соньчиної шиї.

      Втомившись, ми опустили руки і безпорадно подивилися один на одного. Нам стало страшно. А що, як не вдасться звільнити Соньку від клятої посудини і вона ввесь вік змушена буде ходити з чавунцем на голові. Сонька ж голосила, як на похоронах. Але голос її долітав до нас глухо, наче з невеликої діжки.

      – Ой, я нічого не ба-ач-у! – побивалася вона. – Ой, що мені від мамки бу-уде-е!

      – Треба чимсь змастити, – здогадався нарешті Ванько. Ми знайшли пляшку олії, поставили Соньку рачки, нахилили їй голову донизу і почали лити прямо з пляшки, намагаючись змастити чавунець. Мотаючи головою, Сонька пирхала й відкашлювалася, та ми не зважали на те.

      – Хватить, – сказав Ванько, коли пляшка спорожніла наполовину.

      Але не помогла й олія, хоч возили ми Соньку в чотири руки мало не по всій хаті.

      Зморені, ми сіли біля Соньки й зажурилися. Так і застала нас Соньчина мати – посеред хати на долівці.

      – О Господи! – сплеснула вона руками, побачивши, яку шапку наділа її дочка. – О святий Миколаю-угоднику! Та що ж це ви, гаспидські душі, тут сочинили?!

      Ми мовчали, бо й так було все зрозуміло. Тітка Одарка теж нічого не вдіяла, хоч мало не скрутила в’язи своїй дочці.

      – Боже мій, Боже! – бідкалася вона. – Та я ж його щойно з базару принесла, аж три карбованці заплатила! То для того, щоб ви в нього свої дурні голови пхали, щоб вони вам попухли!

      Та як їй не жалко було чавуна, а довелося-таки вести Соньку до коваля, щоб розпиляв посудину.

      Штовхаючи невидющу дочку в спину, тітка Одарка гнала її поперед себе до кузні. Ми йшли назирці, хоч тітка й кричала до нас, щоб ми щезли з її очей, не доводили до гріха. Та нам жаль було Соньки. До того ж ми боялися, щоб коваль не відпиляв їй разом з чавуном і голову. Дибаючи поруч зі мною, Ванько всю дорогу бубонів:

      – Краще б вона оте горнятко наділа. Горнятко хоч розбилося б.

      I відразу ж, щоб заглушити, мабуть, совість, підіймав кашкет, обережно торкався рукою голови:

      – Ось помацай, яку вона гуляку тією качалкою набила!

      З чужих зубів

      Ніколи у нас вже не було кращого пса, ніж Котько.

      Мама принесла його, маленького, в кульку з газети, і він як висунув свою коричневу мордочку, як глянув своїми блискучими очима-намистинками, так і приворожив наші душі!

      На свою біду принесла мама оте цуценя. Воно чомусь не хотіло ночувати в будці, а все просилось до хати, і наші серця не витримували. Потай від мами впускали ми Котька, а щоб надійніше заховати, то брали у ліжко. І як же гнівалася мама вранці, коли дурний Котько брав та й вилазив з-під ковдри на мамині очі! Скільки разів збиралася вона віднести цуценя назад, але ми голосили як недорізані, і мама не витримувала:

      – Ну, СКАЧАТЬ