Необдумана Міловиця. Зінаїда Луценко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ бачите, яка в нас тіснота! Хата стара, сніпками покрита, вдягнутись у що путнє нема. А так – поїду… Та й не сам же, із хлопцями. І то треба мені збиратися, бо їдуть скоро…»

      На ці Тимкові слова твоя мати, Міловице, кинула на стіл ганчірку та й сіла собі і задумалася, бо вона вже не раз чула, як говорили люди в селі про Америку, та й багато хто там побував із сільських. А ще – з тих, що назад у село поверталися, й справді деякі господарями поставали!

      Але ніколи й не думала твоя мати Горпина, Міловице, щоб син її теж наважився так далеко з дому їхати. Хоча… Хто-хто, але ваш Тимко кращого життя таки вартий був: і розумний, і до роботи всякої брався, а що вже вмів співати гарно! Не раз ти, Міловице, підслуховувала, як на вулиці затягували дівки й хлопці пісень. І тоді твого брата Тимка було чути з-поміж усіх найкраще.

      Сам же Тимко й вивчився був грати на чужій гармошці, бо своєї купити не мав за що.

      З якогось часу почали ви помічати, Міловице, що вчащає Тимко на посиденьки до дядька Олекси, той жив на самім краю села.

      А в того Олекси, пам’ятаєш, Міловице, було два хлопці, й батько їм якось привіз із базару того дурного гостинця. Ох і кричала тоді на все село дядькова жінка Наталка! Але де вже вона могла дітися, коли гроші були витрачені і ніхто гармошки назад не візьме? От і почали Олексині хлопці вчитися грати.

      Знайшовся для них і вчитель – кривий Микитка, він за навчання плати не брав. Бувало, наллє тітка Наталка коли дідові Микиті чарку, як попросить його до хати. А то – грають собі хлопці з дідом десь під вишнями чи на колодках. От біля хлопців, у Микитки того кривого, й Тимко ваш собі на гармошці грати вивчився.

      Пам’ятаєш, Міловице, що відтоді, як де тільки збиралися хлопці й дівчата вкупі, то найчастіше на гармошці грали не хлопці Олексині, а твій брат Тимко?

      Через це твоя мати й надіялася, що колись її син повинен буде вибитися в люди, бо ще й до того ж і письменний був! І чому б йому було й не поїхати в Америку? Другі ж їздили. І всі поверталися з грішми. І от би й ваш Тимко…

      «Он повернувся Порфира. Привіз гроші, та ще й золотом! Купив поле і вже почав ставити нову хату! Я б теж хотів поїхати», – казав другим разом, пізно ввечері, як просився в Америку, Тимко про сусіда.

      «Але ж, сину, це так дуже далеко, та Америка! Гляди, що з тобою в дорозі станеться, як же ми тут усі будемо? – більше журилася для того, аби впевнитися, що син не пусто так казав, твоя мати, Міловице. – Ти, сину, в мене їден, як палець… Я ж хочу, аби ти став господарем тут, у селі, щоб і я колись пораділа».

      «Не буду ж я, мамо, увесь вік сидіти у вашій тісній хаті! – аж кричав на материні бідкання твій брат Тимко. – Де я тут між вами всіма дінуся?! Чи, може, у вас із батьком є такі гроші, щоб мене окремо відділити?! Чи мені, як Ількові, треба буде йти кудись у прийми?!»

      Низько зігнувшись під одвірком, до хати увійшов тоді твій батько Кіндрат, обтрусився від соломи й від порання і спитав втомлено: «А чого це ти, сину, розваріювався так?»

      «Хочу, тату, їхати до Америки, на заробітки», – сказав Тимко.

      «А СКАЧАТЬ