Справа майстра-червонодеревника. Александр Красовицкий

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ якого вона відкрила сьогодні коробочку з лавандовою пудрою, а записка від нього.

      – І що у ній було?

      – Що непередбачувані обставини змусили його сьогодні бути на іншому кінці міста. Однак він сподівається, що колись зможе спокутувати свою провину – щось таке, – простягла руку до келиха Віра.

      – То ти вдома давно? – запитала Мирослава.

      – Ні, повернулась хвилин п’ятнадцять тому.

      – Але де ти була весь цей час? – здивувалася старша сестра.

      – У «Семадені», звісно. Як виявилося, зустрічі знайомим у цій кондитерській призначаю не лише я. Наш король варення і наливок теж там був.

      – Хто? – не відразу зрозуміла Міра.

      – Тарас Адамович! – І балерина розповіла подробиці зустрічі.

      Цього вечора Віра ставила собі за мету вражати. Її сукня кольору бузку чимось нагадувала кімоно – мода в Парижі останнім часом тяжіла до Японії, переймала східні мотиви. На перший погляд простий крій підкреслював лінію плеча, дивував легкістю і невагомістю силуету. Срібна підвіска з аметистом і сережки з тим же загадково-фіолетовим каменем зблискували у приглушеному світлі кав’ярні. Вона не роззиралася навсібіч, з усмішкою підпливла до метрдотеля, він вклонився і провів її до столика, за яким на неї чекала дивна записка. Віра здивовано окинула оком присутніх у кондитерській лише тоді, коли прочитала написане. Завважила знайомий трохи згорблений силует за сусіднім столиком – здивувалася ще більше. Старий слідчий усміхнувся до неї та, розпрощавшись із високим вусатим чоловіком, підійшов до столика, за яким сиділа балерина.

      – Дозволите?

      – Звичайно, – усміхнулася вона.

      – Ви на когось чекаєте?

      – Уже ні.

      Він здивовано звів брови на лоба, проте більше нічого не запитав. Натомість запропонував:

      – Як щодо партії?

      Дівчина лукаво примружилась і кивнула. За хвилину офіціант приніс шахівницю, каву з тістечками та пунш. Тарас Адамович пояснив:

      – Ми тут іноді граємо з паном Репойто-Дуб’яго, начальником розшукової частини поліції – ви могли його бачити сьогодні.

      – То ви тут у справах?

      – Щось на кшталт. Обговорювали вбивство на Олегівській. Мирослава вам розповідала…

      – Здається, – невпевнено мовила Віра, виставляючи на дошку білого ферзя. Королева – завжди на своєму кольорі. Невже сьогодні вона обрала не свій, а тому побачення перетворилося на шахове протистояння? Маячня.

      – Чому я завжди граю білими?

      Тарас Адамович стенув плечима й мовив:

      – Білі мають невелику перевагу в темпі. Це щось на кшталт фори для менш досвідченого гравця.

      Дівчина спохмурніла.

      – Чорні – елегантніші.

      – Чорним доводиться захищатися, – знизав плечима Тарас Адамович, – мені чомусь здавалося, у вас темперамент білих.

СКАЧАТЬ