Справа майстра-червонодеревника. Александр Красовицкий

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Гуревич, певно теж, бо кинув у той бік кілька захоплених поглядів.

      – Я думав, поліція прийде по обіді.

      – Певно, так і буде, – відповів Тарас Адамович і ледь схилив голову.

      – Але ж ви сказали, що хочете побачити… – власник кондитерської чомусь стишив голос і ледь чутно проказав: – Шафу.

      – Саме так, – відповів Тарас Адамович.

      – Ви не з поліції? – знов гучно запитав Мусій Маркович, і чомусь подивився на Міру. – Хоча… це все пояснює… Але навіщо вам шафа?

      – Я знав майстра, який виготовив її. Як вона потрапила до вас?

      Хтозна-чому Мусій Маркович Гуревич розповів їм цю історію. Тарас Адамович не вимагав відвертості, не говорив звичну напівправду про службовий обов’язок, не розпитував аж надто ретельно – просто слухав розповідь стомленого кондитера із запалими очима. Гуревич запропонував тістечка до кави, і Міра, яка ще на порозі завважила неймовірної краси еклери, не змогла відмовитись. Смак не поступався оздобленню, однак дівчина встигла дістати нотатник і почала робити записи, поки власник кондитерської поволі оповідав.

      – Майстер, якого ви знали, – Семен Нечипорук – сам прийшов до мене два тижні тому.

      Два тижні тому Тарас Адамович був на вінницькому військовому аеродромі – розслідував справу отруєних на борту літака авіаконструктора та його дружини. Може, якби він не встряг у те розслідування, то міг би запобігти вбивству на Олегівській? Будинок Нечипорука – усього за кількасот метрів від його власного. Кудлатий собака, кімната-майстерня у глибині будинку, запах фарб і лаків для деревини – ось що спливало у пам’яті, коли думав про вбитого. Невже шафа, про яку теперішній власник говорить чомусь пошепки, стала причиною того, що трапилося?

      – Це навіть добре, що ви прийшли раненько – сказав Гуревич. – Ми відчиняємо кондитерську о дев’ятій – хвилин за п’ятнадцять з’являться працівники. Тоді нам не вдалося б поговорити… кон… конф… конфіденційно.

      – А це так важливо?

      – Звичайно! – звів кудлаті брови Гуревич. – Якщо у місті дізнаються, що в цьому будинку є шафа, яка має стосунок до вбивства! Ви не розумієте… Мені і так доводиться борсатися у павутинні серед конкурентів. Але чутки… про вбивство, – він закліпав своїми запалими очима і знов перейшов на шепіт, – вони ні до чого…

      – Я розумію, – мовив Тарас Адамович, – ми теж намагаємось уникати розголосу. Розкажіть, що знаєте.

      Знав Мусій Маркович не так багато. Тільки те, що два тижні тому до нього прийшов Семен Нечипорук і сказав, що має шафу для його кондитерської. Мусій Маркович раніше мав справу з майстром і знав, що меблі він робить добре – горіхове бюро, що стояло в його кабінеті вже три роки, хвалили всі гості Гуревича, а деякі навіть хотіли купити. Крім горіха, майстер використав рожеве дерево в оздобленні та прикрасив бюро різьбленням. Меблі Семена Нечипорука коштували СКАЧАТЬ